3

Глава 3

-- Ну що перейдемо до перегляду цікавого фільму? Я упевнений він відповість на більшу частину твоїх запитань, -- скалило свою здичавілу посмішку чудовисько. 

Вперше в очах людини я бачу таку одержимість та невдоволення. Але чому я? Ми ж навіть з ним не знайомі. Чому свою злість та ненависть він вирішив виплеснути саме на мене?  В чому моя перед ним особливість?  Так, я відштовхнула його загравання,   але хіба це привід для жорстокої помсти.       

-- Я надто втомлена для перегляду фільмів. Де Ілона? Вже досить пізно і ми  маємо повертатися додому. Завтра нам обом потрібно на роботу, -- сама не знаю навіщо я збрехала. Можливо мені хотілося повірити в те, що такі як цей Ден знають, що таке відповідальність.

-- А ти зараз схожа на розлючену левицю. Пазурі вже напоготові, залишається тільки стрибнути. Мені такі подобаються. Ну, що продемонструєш на скільки гострі твої кігтики?

--  Ти, що глухий? Я питаю де моя подруга? 

-- Так ти сама не даєш мені можливості все тобі розповісти та показати. 

Вирішивши більше не вести пусті балачки я замовкла та запитальним поглядом глянула на цього Дена. 

-- На, ...  дивись. Упевнений тобі сподобається, а я від себе додам кілька речень.

Ден простягнув мені свій телефон. З повним нерозумінням я глянула на нього, та поглядом він наказав мені дивитись на екран телефона. 

-- Ілоно! -- скрикнула я, побачивши подругу. Бідолашна сиділа прив'язана до стільця й вмивалася сльозами. Навколо неї стояв з десяток чоловіків з хтивими та голодними поглядами. 

-- Що відбувається? Ти, що ...  викрав її? -- питаю приголомшено, не в змозі повірити в те що бачу. 

-- Що значить викрав? Твоя Ілона зараз в  одній з  VIP кімнат мого клубу. І лише від тебе залежить, як саме вона там проведе час. У мене є два варіанти розвитку подій. 

-- Що ти таке кажеш? До чого тут я?

-- Перший варіант: не за власним  бажанням твоя подруга задовольнить моїх хлопців. Бачиш які вони гарячі та нетерплячі. Мабуть, бідолашні вже уявляють, як по смакують її соковитим тілом.                                                                            

-- Ти божевільний, ...  ти схиблений ... Я заявлю на тебе до поліції. Те, що ти робиш називається злочином який карається законом.

-- Другий варіант: ти люб'язно погоджуєшся замінити її. Та розважати тобі доведеться лише мене. В цьому плані я дещо гидливий. Обіцяю, тобі сподобається. В кінці нашої пригоди ти отримаєш щедру винагороду. Звісно якщо її заслужиш. 

-- Господи, ти таки божевільний. Негайно відпусти нас. 

-- Згодна? -- питає негідник, ніби не почувши, що я щойно сказала. 

Йому байдужі мої слова та погрози. 

-- Ні! ... Ніколи! ... Нізащо! -- хитаю головою.

-- Хлопці, ви можете насолодитися досхочу дівчиною. Тепер вона ваша, -- вихопивши з моїх рук свій телефон цей божевільний казав жахливі слова. -- А ти дивися, як розважають твою подругу, -- кинув мені в обличчя кілька жахливих слів ватажок цієї банди.

Він віддав мені телефон. Та краще б не давав, бо те що я побачила не просто шокувало мене, а зводило з розуму. Двоє негідників роздерли сукню Ілони, залишивши її лише в тонкій та прозорій білизні. А далі почалося справжнє пекло. Наче шматок м'яса вони кинули її на стіл й почали мацати руками по всьому тілу. Вони й справді були готові зґвалтувати її. 

Дикі крики Ілони дзвінко лунали у моїх вухах. Я боялася уявити, що зараз відчуває бідолашна. 

-- Зупини це!  Ти ж людина, -- промовила я, хоча в останніх сказаних мною словах я вже мала великий сумнів. 

-- Ти згодна прийняти мою пропозицію?

Звісно я не згодна, але дивитися на те, як  мою подругу ґвалтує стадо бугаїв я не могла. Потрібно щось робити просто зараз. 

-- Прошу, скажи їм, щоб не торкалися її. Так не можна. Це за межею дозволеного.  Невже ти думаєш,  що за свої вчинки вони не отримають покарання? Це ж злочин. 

-- Для того,  щоб вони не торкнулися її, ти маєш погодитися стати моєю. То ж вирішуй! Твій час на роздуми давно вичерпався. Зазвичай я не настільки поблажливий. 

Цей чоловік випромінює небезпеку. Небезпеку, яка може залишити шрами на нашій з Ілоною психіці. 

-- Ти хочеш, щоб я переспала з тобою? 

--  Я хочу користуватися тобою поки мені це не набридне. Як правило такі як ти більше ніж місяць мене не обслуговують. 

Я сиділа нерухомо, слухаючи цього схибленого Дена з великими від страху очима. Він потягнув пасмо мого волосся, змушуючи тим самим нахилитися до нього і лише потім й сам нахилився до мене. Так близько, що я відчула його подих. Не знайшовши рішення я просто заплющила очі та крик Ілони нагадав про те що тут відбувається, а потім я почула лише одне слово <<Допоможи>>.

Зволікати з роздумами не було часу. Негідники  вже перетнули межу дозволеного. 

-- Зупини їх і ми обговоримо твої умови, -- приречено вигукнула я, намагаючись виграти трохи часу.

-- Залиште дівчину у спокої. Принесіть їй новий одяг і все що вона попросить. Наша гра поки не скасована,  вона просто перейшла до інших гравців, -- дав розпорядження Ден й не зволікаючи присів на крісло навпроти мене. Для більшої демонстрації своєї влади над ситуацією, що склалася він закинув ногу на ногу й злорадно усміхнувся.              

Щойно я глянула на цього Дена, як у мене перехопило подих. Переді мною сидів чоловік хижість якого нагадувала леопарда. Ще ніхто і ніколи так сильно не гіпнозував мене очима. Вони у нього дуже   темні, чуттєві з крапельками мигдалю та важкими віками. Сама не знаю навіщо розглядаю його очі. Мабуть, для того, щоб з особливим задоволенням видряпати їх.                                

Його впевненість в собі  лише додавала небезпеки його образу. І я справді боялася Дена не на жарт. У роті пересохло, а  серце прискорено забилося у грудях. Хижак, як і раніше, не зводив з мене своїх очей.

-- Не будемо зволікати й одразу перейдемо до моїх умов.