2

Глава 2

-- Тут просто нереально круто. Ти лише поглянь навколо, Аню, -- із захопленням кричала подруга, намагаючись перекричати гучну музику, щойно ми зайшли до клубу.

Не розумію,  що їй тут так подобається? Гучна музика чи світло, яке різнобарвними вогнями мерехтить перед очима.

Виявляється потрапити сюди не так просто. Фейс контроль, VIP-карта, персональне запрошення від власника клубу. Все те чого в нас з Ілоною не було.

Я вже була готовою повертатися додому, але винахідливість Ілони таки завела нас до Темного раю. Все-таки правду кажуть,  що грошима можна вирішити майже все. Ну якщо не вирішити, то купити вхід до модного нічного клубу точно можна.

-- Нічого особливого. Звичайний нічний клуб, -- знизала я плечем, коли ми опинилися в середині клубу. -- Гучна музика та яскраве освітлення. Це все, що я бачу. 

-- Не звичайний! Ти бачила автомобілі припарковані поруч з цим клубом!  Тут зависають красунчики з отакенним банківським рахунком. І сьогодні один із них точно буде моїм, -- Ілона розвела руки в різні сторони, показуючи тим самим, що тут сидять молоді олігархи.

-- Ілоно, що за гру ти затіяла? Я чекаю пояснень і спробуй вигадати щось переконливе. 

-- Не розумію про що ти, -- жіночний голос Ілони звучав ображено. 

-- Якщо мені не зраджує пам'9ять, то ми прийшли сюди відпочити, а не полювати за багатіями. На другий варіант  я не згодна. Та і я зовсім не впевнена, що тут можна зустріти чоловіка мрії, -- обвівши поглядом гостей цього закладу, сказала я Ілоні. 

-- Та ну тебе, занудна занудо. Краще ходімо й замовмо собі по коктейлю, -- буркнула Ілона й граційною ходою пішла до  барної стійки, не залишивши мені іншого вибору, як іти за нею. 

-- Чого бажаєте, красуні? -- з широченною посмішкою на обличчі запитав нас хлопчина за барною стійкою. Він щось змішував у шейкері. Здається розмовляти та готувати коктейлі для нього звична справа. 

-- Два Белліні, будь ласка, -- посміхаючись у відповідь, промовила Ілона. 

Я вилізла на табурет й прийняла якомога невимушену позу і з байдужістю озирнулася навколо. 

Я на коктейлях не дуже знаюся, зате мені відомо, що подруга полюбляє напої з додаванням алкоголю, тому  краще запитати у цього хлопця, що саме входить до цього Белліні. Дочекавшись, коли хлопець віддасть приготовлений коктейль замовнику, я почала уважно спостерігати, як він готує для нас з Ілоною. 

-- Я перепрошую. Ви б не могли трохи розповісти мені про цей коктейль. Можливо щось подібне я захочу повторити вдома. 

-- Коктейль Белліні вигадав італієць Джузеппе Чипріані. Він назвав напій на честь улюбленого художника батька Джованні Белліні. Білі персики та просеко, ну і звісно цукор якщо ти полюбляєш солоденьке, -- пролунав збоку незнайомий чоловічий голос. 

-- Дякую! Було доволі пізнавально,  -- відповіла я з прохолодою у голосі, оскільки поруч зі мною стояв зовсім не знайомий тип. 

Чоловік обіперся ліктем на барну стійку й відверто розглядав мене наче цікавинку на вітрині магазину. Високий з темно-карими очима та широкими плечима. 

-- Владе, два Белліні для дівчат  на мій рахунок,  -- командує незнайомець чим неабияк мене обурює. Що він собі взагалі думає? 

-- Ми самі можемо за себе заплатити, -- гордо випалила я, щоб одразу присікти непотрібні загравання з боку незнайомця. 

Він мовчки глянув на мене довгим поглядом.  В його холодних очах був такий вираз, що я раптом вся стиснулася та зніяковіла. Здається мої внутрішні органи щойно зробили сальто. 

-- Я -- Ілона. А це моя подруга -- Аня, -- втрутилася Ілона, намагаючись спростувати невидимий конфлікт. 

-- Твоя подруга дуже дивна. Інша б на її місці ...

-- Моє місце належить лише мені. Ні обміну, ні поверненню воно не підлягає, -- рикнула я з докором і майже миттєво отримала удар по нозі. 

-- Ну-ну, вечір лише починається. Я упевнений ми ще сьогодні зустрінемось. Це наша ніч, Кошеня то ж краще заховай свої кігтики. Не спокушай долю.

 Його голос був вкрадливий і рівний, але в тоні виразно чулося застереження, ще зловісніше від того, коли він назвав мене Кошеням. У його високій фігурі було щось таке, від чого я вся вкрилася гусячою шкірою.

-- Ви на що натякаєте? -- обурилася я такій зухвалій нахабності. 

-- Лише на те, що завжди отримую те що хочу, -- посміхнувся цей самовпевнений незнайомець. Від його посмішки віяло холодом та алкоголем, а це значить, що мені потрібно бути максимально обережною. 

-- Мене ви не отримаєте, навіть якщо купите усі коктейлі світу, тому шукайте пригоди деінде, --  я говорила спокійно, намагаючись підсолодити гірку пігулку байдужою посмішкою, щоб цей самовпевнений тип дав нам нарешті спокій. Та схоже він навіть не збирався дослухатися до моїх слів, тому саме мені потрібно зробити так, щоб ця розмова закінчилася. 

-- Ілоно, ходімо потанцюємо трохи. Ти ж хочеш танцювати? -- глянувши на подругу, яка смакувала коктейль, запропонувала я й не чекаючи її згоди, взяла за руку й повела за собою на танцмайданчик.

-- Ти божевільна, Аню. Знаєш хто цей красень, який пригостив нас коктейлями?

-- Не цікаво! Він просто самовпевнений бовдур.  

-- Цей бовдур, як ти його називаєш -- Ден Власов. Власник цього та інших клубів. Завдяки тобі я такий шанс проґавила. 

-- То й що з того. Мені яке діло до його клубів.

-- Ну звісно, тобі все-одно, але ти хоча б про мене подумала. 

-- Озирнись навколо, люба. Я упевнена,  що серед цього натовпу ти знайдеш когось більш достойного ніж той Ден. Огидний тип. Добре,  що ми його позбулися. 

Я люблю танцювати й це єдине, що тримає мене у цьому клубі. Танці -- це моє хобі ще з дитинства. Без танців я відчуваю себе неповноцінною, ... пустою. Без запальних рухів я  загублена. В танці я відкриваюся наче квітка, відчуваю музику та отримую задоволення. В танці я -- це я. Справжня ...

От і зараз я на хвилі ритму який нізащо не хочу відпускати. 

-- Коли ти танцюєш твоє тіло неймовірно спокусливе, крихітко. Ти наче дика кішка. Пластична та пружна. Моя фантазія вже малює наш особливий сценарій,  -- пролунало мені у вухо й важкі чоловічі руки лягли  на  мої плечі, які я спробувала скинути рухом плеча.