1

Глава 1

                         У вихорі почуттів проти течії може пливти лише ... кохання ...

                                                                                     Ірина Айві

9 червня 2019 

Київ

Ще зранку сонце припікало землю з усією силою, а зараз абсолютно несподівано набігли важкі темні хмари. Дивлячись на них розумію,  що зараз піде дощ. 

Літній  дощ  завжди  починається  неочікувано. І не просто дощ, а справжня літня гроза. З гучним громом та яскравою блискавкою на небі. Перехожі на вулиці пришвидшують ходу, шукаючи укриття. Не кожен прихопив з собою парасолю. 

Я люблю дощ. Завжди висуваю з вікна долоні,  щоб зловити  перші  краплі. Відкривши вікно так і роблю. Я на роботі, та сподіваюся маленьку крапельку моїх дитячих пустощів ніхто не помітить. 

І  ось перші рідкісні краплі починають падати на мою долоню, стукати по карнизах вікон і даху. Знову блискавка та вдаряє грім, посилюється вітер, і починається справжня злива. Але влітку вона не буває тривалою, зовсім скоро вітер пожене хмари далі й знову визирає сонце. Тому можна буде побачити веселку. Вона завжди викликає у мене мрійливу посмішку та гарний настрій. Споглядаючи це диво природи, яке завжди виникає раптово, я застигаю в німому захопленні.

-- Ти чого прилипла до вікна? Не боїшся  спіймати блискавку? -- запитала Ілона, увійшовши до мого кабінету. 

-- Ти ж знаєш, що у моєму житті є дві пристрасті: дощ та танці. Сподіваюся коли-небудь мені вдасться поєднати їх, втіливши давню мрію в реальність, -- замріяно відповіла я своїй колезі, повернувшись до неї в пів оберта.                      

-- Спершу тобі потрібно знайти того хто захоче танцювати з тобою під твоїм дощем. Не всім чоловікам до вподоби йти проти вітру та плисти проти течії. А поки ти шукатимеш того фантастичного хлопця, я пропоную  сьогодні потанцювати у клубі. Що скажеш? Можливо там твоя мрія.

-- Ілон, ти знаєш, що я не люблю нічні клуби. Хіба можна відпочити в задимленому приміщенні де музика звучить гучніше грому? 

-- Аню, а заради мене. Ну, будь ласка,  склади мені компанію ввечері. Я не хочу йти сама до клубу.  Сьогодні п'ятниця, ти все-одно сидітимеш без діла у своїй квартирі, а зі мною весело проведеш час й навіть не помітиш, як знову доведеться бігти на роботу. До того ж якщо я знайду собі хлопця, то ти назавжди позбудешся надокучливої колеги. 

Ілона вирішила розпочати свою гру одразу з козирів. Вона на відміну від мене полюбляє гучні вечірки у клубах й з задоволенням проводить там час.

-- Ну, не знаю. Щось не дуже хочеться. У неділю в мене чергування. Хочу відпочити та набратися сил. Ти сама знаєш, яка в нас робота. А ще я вже давно планую на пекти шоколадних кексів й поїхати в село до мами. Ми давно не бачилися. Я вже навіть скучила. 

-- Куди ти зібралася? Глянь яка погода. А я тобі пропоную відпочити та забути про все на світі. Не відмовляй мені. Прошу ... Обіцяю, ми гарно проведемо вечір. 

Ілона начепила жалісливу міну на своє личко, скривила губи й благально закліпала очима. Ну і як відмовити цій хитрунці. Йдучи до мого кабінету вона  добре спланувала,  як мене переконати. 

-- Ну,  не знаю. Потрібно їхати додому та переодягатися. Робити зачіску та макіяж. 

-- Ти кажеш так ніби це важка рутинна праця. 

-- А хіба не так? -- питаю я, зачиняючи вікно, бо відчуваю, як моє волосся розвіює холодний вітер. 

-- Якщо ти так ставитимешся до вечірок та нічних клубів, то назавжди залишишся самотньою. От скажи: чому в тебе до цього часу немає хлопця? А тобі між іншим незабаром двадцять п'ять стукне.

-- І куди ти зібралася мене вести? Що це за клуб?

Навмисне змінюю тему розмови. Зараз точно не на часі обговорювати моє особисте життя, якого в принципі в мене немає. І не тому, що я не хочу, а тому, що прагну більшого, а не того, що підсовує випадок. 

У Ілони все просто. Вона з легкістю знайомиться з чоловіками й так само легко з ними прощається. А я так не можу. Я чекаю чоловіка який любитиме дощ, як і я. Який разом зі мною милуватиметься веселкою.  Та серед колег усі чоловіки вже одружені, а з тих кому я надаю допомогу ... на жаль.

Звісно вони теж люди. І я кожному з них намагаюся допомогти. Правда не всім вдається. Більшості моїх пацієнтів банально не вистачає сміливості та сили духу подолати свою залежність. 

Вступаючи до медичного інституту я вірила, що зможу рятувати тих хто зійшов з правильного шляху, але на жаль більшість моїх пацієнтів нагадують мені мого брата. Він не захотів витягнути себе з пропасти,  а може просто не знайшов в собі сил. 

А я саме через нього обрала спеціальність нарколога. Вірила, що опанувавши цю не легку професію зможу йому допомогти. Та поки я отримала диплом, мого брата вже не було в живих. Я просто не встигла або ж він надто рано здався. 

Мама всяко намагалася відмовити мене, мотивуючи тим, що така робота вимагає мужності та сталевих нервів, та я стояла на своєму навіть тоді, коли поряд вже не було людини якій я так хотіла допомогти. 

-- Ань, ти тут? 

Ілона клацнула пальцем перед моїм носом. 

-- Вибач, ... замислилася. То, що то за клуб до якого ти сьогодні зібралася?

Я не хотіла розповідати куди саме завели мене мої думки, тому майже погодилася скласти компанію Ілоні.

-- Ти знаєш хто такий Ден Власов? -- мрійливо запитала подруга. 

-- Вперше про нього чую. А хто він?

-- Ден Власов -- власник кількох нічних клубів. Зовсім недавно він відкрив ще один,  який миттєво став найпопулярнішим у місті. << Dark Paradise>> -- зараз перший у топі клубів.

-- Ти вже ходила туди?

-- Ні! Сьогодні піду ... якщо ти складеш мені компанію. 

-- Гаразд, Ілоно. Я піду з тобою. Ти  ж все-одно не відчепишся. Будеш торочити мені про той клуб на кожному кроці, то ж краще я один раз складу тобі компанію і ми житимемо далі. 

-- Ура! Сьогодні у нас буде просто фантастичний вечір.