24 .Хеппі енд

Батько Томи так і стояв посеред кухні з пакетом, з якого пахло свіжою випічкою. Олег зробив крок назустріч, простягнув руку, але старий навіть не поворухнувся — просто проігнорував цей жест, розвернувся корпусом і міцно, до хрускоту в ребрах, обійняв Тому правою рукою. Заглянув їй в обличчя, обережно оминувши поглядом загіпсований лікоть.

— Жива? — глухо запитав він. — Мати там ледь розум не втратила, коли Леся з новин адресу ТРЦ прочитала. Тебе сильно завалило? Мати тут передала...  .Бать почав від хвилювання часто говорити

— Нормально, тату. Стіна вберегла. Лікарі все зашили, просто пов’язку наклали, щоб не рухала, — Тома спробувала посміхнутися, але губа відразу засіпалася. — Сідай.

— Та яке там сідай, Том... Ми ж тільки потім дізналися, коли вас ДСНС уже вивели. Мати відразу в сльози, у мене самого тиск підскочив так, що міряти задовбався, дурдом, — батько важко зітхнув, виставив на стіл два термоконтейнери й нарешті повернувся до Олега. Очі старого звузилися. — Значить, ти її привіз.

— Я, — коротко відповів Олег, дивлячись тестю прямо в очі й не прибираючи рук із кишень джинсів.

— Дякую, що встиг, — неохоче, наче крізь зуби процідив батько, застібаючи куртку. Спілкуватися далі він явно не збирався. — Том, судочки назад заберу наступного тижня. Матері наберу, скажу, що ти на ногах. Бувай.

Він розвернулися і вийшов. Коли в коридорі зачинилися двері, Тома підійшла до столу, відкрила перший контейнер і зазирнула всередину. На обличчі з'явилася єхидна посмішка.

— Олеж, іди сюди. Нас чекає вишукана вечеря. Мати передала твоє улюблене. З лівером.

Олег, який стояв поруч біля кухонного столу, аж перекосився. Його обличчя виражало суміш відрази й жаху.
— Том, припини. Ти ж знаєш, що лівер — це біологічна зброя. Я цю гадость навіть у шпиталі під дулом автомата не їв.

— Не знаю нічого, — Тома здобула виделкою один пиріжок і підсунула йому прямо під ніс. — Мати старалися. Вона знає, що ти тут оселився, це твій вхідний квиток у родину. Кусай. Організму потрібні субпродукти.

— Та відвали ти зі своїм лівером! — Олег спробував ухилитися, але Тома впевнено затиснула його здоровою рукою біля холодильника. — Дай сюди нормальні. Там із капустою і картоплею є?

— Є, але спочатку штрафний — з лівером, — реготала Тома, поки Олег з боєм виривав у неї контейнер з картопляними пиріжками, а трилапий кіт крутився під ногами, сподіваючись, що в процесі бійки на підлогу впаде хоч шматок м'яса.

Минув місяць. Вони жили разом у її квартирі, повністю ігноруючи тему статусу своїх стосунків. Ніяких розмов про «хто ми один одному», ніяких планів. Просто побут, робота і звичні притирання дорослих людей, які навчилися ділити один простір. Гіпс із Томи зняли, і вона знову повернулася до свого тотального контролю всього навколо, що регулярно ставало приводом для комічного тролінгу з боку Олега.

Одного вечора Олег сидів на дивані з ноутбуком, коли з кухні донісся роздратований голос Томи:
— Ну і чого ти не крутишся? Я кому сказала, крутися давай! Блять, та не в той бік!

Олег закрив кришку ноута, підвівся і тихо підійшов до дверей кухні. Тома стояла спиною до нього перед новою мікрохвильовкою, активно жестикулюючи здоровою рукою.
— Том, я все розумію, ти ревізор, але підкоряти собі побутову техніку за допомогою заклинань — це вже новий рівень, — хмикнув Олег.

— Вона тарілку не крутить! — Тома різко обернулася, почервонівши. — Я її виставила на три хвилини, а вона тупо стоїть і гуде!

— А ти пробувала натиснути «Старт», а не просто орати на неї? — Олег підійшов, ткнув пальцем у кнопку, і мікрохвильовка слухняно закрутилися. — І взагалі, що це були за дикі рухи стегнами, коли я заходив? Ти знову танцювала свій шаманський танець тумба-юмба, щоб викликати дух гарячої води в бойлері?

— Іди в дупу, Олег! Я просто розминала поперек, він затік після звіту!
— Ага, розминала вона. Наступного разу я цей ритуал на відео зніму і скину твоєму директору ТРЦ, хай знає, як ти насправді проводиш інвентаризацію.

Ще через тиждень Тома прокинулася від дивного, гарячого спазму в шлунку. Вона ледве встигла добігти до туалету, де її дико знудило чистою водою. Так тривало сім днів поспіль. Кожного ранку вона сиділа на холодній плитці ванної, обхопивши коліна, і в паніці відкидала єдину логічну думку: «Ні, цього не може бути. Це просто шлунок після стресу в ТРЦ. Це гормональний збій. Тільки не зараз». Вона панічно боялася вірити, пам'ятаючи лікарню пів року тому.

Коли затримка перевалила за два тижні, Тома здалася і поїхала до своєї знайомої лікарки-гінеколога в приватну клініку.

Олена Вікторівна закрила медичну картку, зняла рукавички й подивилася на Тому, яка сиділа на стільці, вчепившись пальцями у свою сумку.
— Ну що, Тамаро, дебет з кредитом у нас не збігається. П'ять тижнів. Плід упевнено прикріпився, серцебиття чітке. Вітаю.

У Томи всередині все просто рухнуло в чорну діру. Почалася глуха, затяжна паніка.
— Олено Вікторівно... ні. Це помилка. Які п'ять тижнів? У нас... ми навіть не розписані. Ми просто співмешканці. Сусіди, коханці, я не знаю, хто ми! Ми розлучилися пів року тому!

— Том, заспокойся, — лікарка перехопила її холодну руку. — Мені плювати на ваші штампи. Твоє тіло зараз вагітне. І після того, що сталося минулого разу, тобі треба думати про голову. Ти маєш сьогодні ж поговорити з Олегом.

— Я не можу... Я не знаю, яка у нього реакція буде. У нього контузія, ПТСР, він...

— Тома, припини істерику, — жорстко перебила Олена Вікторівна. — Сідаєш увечері й кажеш йому прямо. Вирішуйте: ви ведете цю вагітність чи робите переривання. Але зважай, другого шансу після твого анамнезу може не бути. Думай.

Увечері Тома ходила по кухні як привид. Олег вечеряв, коли вона раптом зупинилася навпроти нього, сперлася здоровою рукою об стіл і видавила:
— Олег. Я вагітна. П'ять тижнів.