Глава 23. Не було б щастя, та нещастя все виправило.

Олег отямився, лише коли заскочив на бордюр перед ТРЦ. Навколо все було в пилу й битому склі. Парковка забита швидкими та пожежними.

Він не знав точно, всередині Тома чи ні, але за часом виходило, що так. Дві години тому він замовляв їй туди каву.  Сам собі не міг пояснити як так швидко попри затори дістався до місця прильоту. Його просто замкнуло від паніки, увімкнувся чистий автопілот — рвати на місце і шукати.

Він бігав серед людей, куртку розстебнуто, дихання збилося. Мережа нарешті пробилася, і в кишені завібрував телефон. На екрані світилося її ім'я. Тома набирала його на інстинкті, бо в такі секунди всі папери про розлучення стають сміттям. Олег вихопив мобільний і рявкнув у трубку:
— Алло, Тома! Ти ще біля ТРЦ?!
— Все нормально, так, я зараз біля ТРЦ... — голос дико тремтів, вона кашляла від диму, але намагалася говорити рівно, щоб він почув головне: вона жива.
— Я тебя не бачу! Ти де?! — Олег крутився на місці, розштовхуючи людей ліктями.
— Заспокойся, я біля швидкої, що праворуч від головного входу. Тут машини рятувальників стоять.
— Ага, бачу...

Олег скинув виклик і майже бігом рушив крізь натовп. Медики якраз накладали їй на розсічену руку жорстку фіксуючу пов’язку — медичний гіпс від зап'ястя до ліктя. Тому колошматило так, що зуби стукали об край пластикового стаканчика з водою. Вона дивилася на цей білий бинт і розуміла: якби вона зробила три кроки ліворуч до вікна — її б зараз виносили в чорному пакеті. І першим, як не дивно, диким бажанням після цього шоку було почути саме його. Завдяки її дзвінку він з'явився раніше, ніж вона взагалі встигла прийти до тями.

Олег просто згріб її в обійми, плюючи на лікарів. Зарився обличчям у її волосся, яке смерділо гаром, і важко задихав. Тома заплющила очі й вперше за пів року намертво вчепилася здоровою рукою в його куртку — їй необхідно було відчути його силу, щоб просто повірити, що вона дихає.

Цей приліт доламав в Олегу всі гальма. Він чітко зрозумів: Тома — його жінка, і він її більше нікуди не відпустить, попри все їхнє офіційне розлучення. Він засунув свій байк під арку подалі, швидко перехопив таксі, яке тільки-но висадило когось біля кордону поліції, і обережно влаштував Тому на задньому сидінні, притримуючи її загіпсований лікоть.

Привіз її додому, а потім спокійно заніс із коридору свій рюкзак з речами, який  попросив привезти сестру, ту саму Аліну яка знову жила з ним у квартирі, і речі якої і побачила Тома, коли приїздила підписувати договір по продаж їх квартири.
— Це що таке? — Тома стояла посеред зали, бліда, притримуючи поранену руку.
— Я тимчасово поживу тут. Тобі треба допомагати. Ти з однією рукою навіть коту банку з кормом не відкриєш.

— Я сама справлюся!
— Коту розкажеш, — буркнув він і пішов на кухню, де з-під дивана вже виповзав переляканий рудий трилапий кіт.

З цього моменту їхня буденність перетворилася на постійні притирання. Тома за ці місяці звикла жити сама, у неї все лежало по поличках. Олег же в побуті залишався великим чоловіком, який займав занадто багато простору.

Перша сварка сталася вже наступного ранку через зубну пасту. Тома зайшла у ванну і застигла: новий тюбик був здавлений посередині, а ковпачок зник.
— Олег! Чому паста вичавлена як попало? Де кришка?
Олег визирнув із коридору, застібаючи джинси:
— Том, вона все одно вичавлюється. Яка різниця?
— Різниця в системі! — Тома розлючено тупнула ногою, але тут же засичала, бо зачепила зідране під завалами коліно.

Олег зітхнув, підійшов, мовчки підняв її за талію і посадив на пральну машину.
— Сиди вже, системна, — він знайшов ковпачок під раковиною, акуратно закрутив його і раптом обережно, губами, торкнувся її коліна трохи вище пов'язки. Тома затамувала подих. Його великі долоні лягли на її стегна, і по шкірі миттєво пробігла гаряча хвиля, яку вони обоє намагалися глушити за цими безглуздими сварками.

Головним мародером у їхніх курйозах став кіт. Він швидко зрозумів, що ліва рука Томи в гіпсі — це його шанс. Увечері Тома намагалася однією рукою нарізати сир на дошці. Шматок вислизнув і впав. Кіт на своїх трьох лапах зробив дикий підкат під стіл, перехопив сир на льоту і з гучним бурчанням зник під диваном.
— Ах ти ж паразите рудий! — обурилася Тома.
Олег, який спостерігав за цим із дверей у звичайній сірій футболці, тихо заржав:
— Ну а що ти хотіла? У кота теж своя ревізія. Недосписані залишки.

Усе у них крутилося по-своєму — Олег її майже не слухав, робив по-своєму, не завжди впевнено, але результатами вона лишалася задоволена. У ньому знову з'явилися ті риси характеру, які вона пам'ятала та любила — коли він просто брав і розрулював проблеми.

Вранці Тома сиділа на краю ліжка, намагаючись правою рукою заплести волосся в хвіст. Гумка вислизала, пасма розсипалися, а лівий гіпс заважав перехопити пасмо. На третій спробі вона тихо матернулася. Олег, який уже встиг вдягнути джинси, мовчки підійшов ззаду. Він забав у неї гумку, згріб волосся у вузол і незграбно, але міцно стягнув його на потилиці. Наостанок коротко мазнув губами по її відкритій шиї.

Вона звикла, що у квартирі пахне лише її речами, а тепер у передпокої поруч із її туфлями стояли його кросівки, на вішалці висіла шкіряна куртка, а в кімнаті на кріслі лежав його одяг. Його джинси та футболки все одно повністю переполовинили її простір.

— Олег, чому твій одяг знову на моєму кріслі? — спробувала увімкнути суворий тон Тома, встаючи з ліжка.
— Він там провітрюється, Том, — відгукнувся він уже з коридору.
— Він там заважає коту! Кіт через нього не може застрибнути на підвіконня.

Кіт, ніби розуміючи, що став головним аргументом, підійшов до крісла, спробував спертися на купу одягу, завалився на бік і видав таке нещасне «Мяу», наче його не годували тиждень.
— Бачиш? Ти утискаєш права тварини, — Тома нарешті посміхнулася, але одразу зціпила зуби, бо розбита губа все ще пекла.