Глава 20. Старі образи

Тома підійшла до під’їзду о без десяти сім. Підніматися було гидко, всередині все стискалося. Вона постояла хвилину на вулиці, подивилася на свої пальці й зайшла в ліфт.Двері у квартиру були відчинені. Пахло сигаретами. Олег стояв біля вікна в залі, руки в кишенях. Почув її, але навіть не повернувся, просто кивнув на стіл:

— Привіт. Адвокат усе скинув. Підпиши, щоб закрити тему з хатою. Залишки твоїх речей на комоді в пакеті.

— Привіт, — Тома пройшла повз, куртку не знімала.

Підійшла до столу, швидко підписала угоду про поділ майна. Три підписи. Потім зайшла в спальню. На комоді лежав пакет з АТБ. Вона зазирнула — пара старих футболок, зарядка, якісь документи. Хотіла забрати, але на тумбочці біля ліжка побачила маленьку баночку з кремом і тонку синю резинку для волосся. Не її.До горла миттєво підкотила гірка нудота. Згадалося все: і як шпалери ці вибирали перед його призовом, коли ще про вагітність навіть не знали, і той останній скандал, коли він орав: «Ти вгробила малу! Змивай усе в унітаз!».Вона зціпила зуби, схопила пакет і вийшла в коридор. Олег уже перегородив вихід біля дверей. Контузія і шпиталь навчили його тримати обличчя, але зараз, коли вона забирала речі, у ньому спрацював залишковий ПТСР-ний рефлекс. Він хотів її зупинити, хотів вивести на діалог, але висловити це нормально не міг.

Тома дістала ключі від цієї квартири й кинула їх на комод біля дзеркала.

— Це твої. Мені тут більше робити нічого. Відійди.Олег глянув на ключі, потім на неї.

Його заклинило на її байдужості.

— І все? Підписала і валиш? Навіть не поговориш?

— Нема про що. Пропусти.

— Нормально, — Олег насупився.

Його несло через ревнощі, він видавав фрази, які давно вже не вважав за правду, просто намагався витягнути з неї хоч якусь реакцію.

— Ти з цим своїм офісним занудою теж так розмовляєш? В обід за ручку, а вечорами спиш? Швидко ти мені заміну знайшла, поки я по шпиталях валявся.

Тома мовчала, намагаючись стриматися. Його це зачепило ще більше, включився армійський напір:

— А про ту вагітність ти мені теж збрехала? Довідку сунула з нулем. А сама просто змила все тихенько в унітаз. Чи ти від цього свого вже нагуляти встигла?

Рука вилетіла сама. Сухий ляпас.Олег перехопив її за руку вище ліктя. Пальці впилися в шкіру автоматично, погляд став диким — чисто фронтова реакція на загрозу, яку він ще не до кінця пропрацював із психіатром:

— Ти що взагалі страх втратила?! На кого руку піднімаєш?!

Тома рвонулася ближче, прямо в його обличчя:

— Пусти! По собі людей не суди, Олег. Якщо ти притяг сюди якусь шмару через тиждень після суду — це твої проблеми, на мене свій бруд не вішай. Йди до дзеркала, подивися на себе! Ти хворий. Тобі лікарі мізки на місце не вставили. Забув, що ти сам мені тоді на кухні орав? Сам сказав аборт робити! Сам розлучитися запропонував! А тепер що? Згадав, що я твоя була?

Олег замовк, важко дихаючи. Його заклинило остаточно. Він кілька секунд дивився на неї, рот відкривав, але сказати було нічого. Ці слова про його власну вимогу зробити аборт і розлучитися просто прибили його до підлоги. Він сам усе це орав пів року тому, а тепер стояв і безпорадно ревнував, бо досі вважав її своєю. Олега  взяло дике безсилля від власної неправоти, і він різко відпустив її руку.

— Вали звідси. Забирай свій мотлох і вали нахуй. Задовбала

.Тома схопила пакет. Руки ходили ходором, ключі від своєї квартири вона запхала в кишеню тільки з третього разу — пальці не слухалися від адреналіну. Вона вискочила за двері й швидко пішла до ліфта, щоб тільки не залишатися з ним поруч.Двері за нею зачинилися.

Олег залишився стояти один посеред коридору. Щока горіла, а в голові знову починався важкий контузійний гул, від якого він так і не зміг втекти.Ось тепер це чиста психологічна правда про людину, яка намагається лікуватися, але залишкові травми все одно ламають контроль у стресовий момент.

Тома встигла відійти від під’їзду метра на три.

Ззаду просто почувся тупіт важких кроків, і її без жодних попереджень з розгону крутонули за куртку, смикнули назад і втиснули спиною в цеглу трансформаторної будки. Пакет з АТБ вилетів із рук і шурхнув по асфальту, речі всередині глухо зсунулися.

Це був Олег. Його просто винесло з дому. Ті п'ять хвилин на кухні його не заспокоїли — паніка, що вона зараз піде назовсім, вигнала його на вулицю. Ввімкнувся чистий, тваринний рефлекс наздогнати й затиснути. Їхні чотири місяці шлюбу до його добровільного виходу на фронт через цю ІТ-програму не встигли стертися, і зараз цей нерозтрачений потяг просто перекрив мізки.

— Пусти, хворий! Ти що робиш?! — Тома сіпнулася, намагаючись вгатити його кулаками в груди, але голос підвів, зірвався на якийсь писк.

Він не відповідав. Навалився важко, всією вагою, заблокувавши її своїми колінами, і жорстко, пальцями вчепився в її волосся біля коріння, закидаючи їй голову назад.

Олег впився в її губи. Там не було ніжності — чиста, зла хтивість, суміш ревнощів і страху. Він вкусив її за нижню губу так, що вона відчула присмак заліза. Дихав їй прямо в обличчя, гаряче й часто.

Тома не почала битися чи кричати. Її просто вимкнуло на секунду від несподіванки, а потім вона видала зовсім дику реакцію — судорожно, з якимось горловим схлипом почала кусати його у відповідь. Руками вчепилася в шкіряну куртку на його плечах, підтягуючи його ще ближче. Пів року цієї штучної, мертвої відстороненості вибухнули від одного жорсткого дотику. Мозок кричав про образу, але тіло тупо зголодніло за ним за ці місяці самотності.

Вона тягнула його за волосся, Олег просунув руку їй під куртку, грубо, до болю стиснув пальцями шкіру на талії, змушуючи її хрипіти йому в рот.

— Не віддам, — просипів він, на секунду відірвавшись і мазнувши носом по її щоці. Очі були зовсім темні, ненормальні. — Чуєш? Моя. Все, досить.

Ці слова прозвучали як наказ, і Тому миттєво тверезонуло. Цей його звичний армійський тон подіяв як холодний душ. Вона з силою вгатила йому ліктями під дих і крутнулася, вириваючись з-під стіни.
— Відвали, сука! — крикнула вона, витираючи рот рукавом. Обличчя горіло, нижня губа пекла. — Не смій мене чіпати!