Глава 15.Олег

— Вимикай  ноут, Кордон, і мотай кабелі, — комбат штовхнув ногою ящик з-під набоїв. — На вихід. Нас згортають.

Олег не підвів голови від термінала. Пальці продовжували швидко рубати по клавішах.
— Куди? Мені треба двадцять хвилин. Я заливаю нові частоти на польотні контролери для камікадзе. Попередню партію їхній РЕБ завалив ще на підльоті, сусіди зліва без очей лишилися.

— Немає двадцяти хвилин. Збирай манатки, — комбат вперся руками в завалений залізом стіл. — Наказом по бригаді ти приймаєш мобільну групу дронової корекції СБС. Вас кидають під саму стрічку. Будете розгортати локальний сервер прямо в зоні видимості їхніх антен. Росіяни пруть бронею, без коригування піхоту там просто перемножать на нуль. Якщо прилетить КАБ-1500 — навіть кісток не зберемо, підвал рознесе наглухо. Але без твоїх мізків пацани там ляжуть у першому ж бою.

Олег застиг. Пальці на секунду зсунулися з клавіш. Всередині все моментально стиснулося в холодний вузол. Коліна під столом затремтіли дрібно, потворно. Стало тваринно страшно. Руки миттєво вкрилися липким потом.

— Зрозумів, — Олег хрипко видавив слово, захлопнув кришку ноутбука і висмикнув кабель живлення. Пальці слухалися погано. Він заштовхав залізо в рюкзак, де на самому дні під фліскою лежав вицвілий рожевий стікер із Києва.

Він вийшов під холодний дощ. Смерділо випаленою солярою, тротилом і мокрою глиною. У кишені пальці звично стиснули брелок Yamaha від байка, який залишився в гаражі на Оболоні.

Олег згадав, як два місяці тому Тома прорвалася через хрипкий зв'язок і крикнула:
— У нас п'ять тижнів, Олег! Серцебиття чітке!

Він тоді вперше за всю війну дико заусміхався, витираючи сльозу брудною рукою.
— Блядь, Тома... Серйозно? — хрипко перепитав він, задихаючись від раптового болю в грудях.

Пацани в підвалі тоді все зрозуміли без слів. Втомлені офіцери заржали на все приміщення, передавали по колу залізний кухоль із гарячим чифіром і тиснули йому плечі.

— Ну що, Кордон, інженера зліпив? Обновив прошивку родини? — сміялися вони. — Давай сюди кухоль, за малого бахнем!

Потім були чотири місяці коротких кружечків у Телеграм від Томи. Олег переглядав їх ночами по двадцять разів на розбитому екрані планшета. Дивився, як росте її живіт, як вона смішно скаржиться, що сірий кіт тепер спить тільки на її пузі, поки на сусідньому моніторі йшов трансляційний ефір із камер розвідників.

Реальність Покровського напрямку випалювала все всередині. Два дні тому Олег особисто коригував евакуацію. Зв'язок ліг, координати збилися, і бронемашина вискочила прямо під танк. На екрані за секунду чотири яскраві живі крапки перетворилися на палаюче мертве місиво. Його нудило від безсилля, він плакав прямо на клавіатуру, але просто витирав окуляри рукавом і далі переписував код.

Ще через два місяці Олег зайшов до командира:
— Командире, підпиши рапорт. Дружині скоро народжувати. Мені потрібна коротка відпустка, хоча б на п'ять днів заїхати в Київ.

— П'ять днів, Кордон, — відповів комбат, ставлячи підпис. — Документи підуть на штаб. За тиждень виїжджаєш.

Олег вичекав хвилину зв'язку і скинув Томі голосове:
— Ревізоре, готуй об'єкт до перевірки. Рапорт підписано. За тиждень я в Києві. Перевір лоток кота. На зв'язку.

Але система зламалася раніше. За п'ять днів до його виїзду, в середу о четвертій ранку, росіяни вирахували їхній замаскований штаб.

Важкий 152-міліметровий снаряд прилетів прямо в дах будівлі [INDEX]. Олег навіть звуку вибуху не почув — просто шалений тиск підкинув підлогу, і стеля з гуркотом склалася всередину, ховаючи під завалами сервери, кабелі та обладнання [INDEX].

Його відкинуло хвилею в куток і завалило уламками стіни та важкими металевими ящиками , світло, звуки  усе згасло.