Глава 14. Збій заводських налаштувань

Частина 15: Нова метрика

Минуло два місяці після того, як Олег пішов захищати країну у сфері військових ІТ-технологій. Тома залишилася в їхній затихлій квартирі абсолютно одна, і цей час перетворився на сухий, механічний марафон. Незважаючи на регулярні нічні прильоти у Києві, виття сирен та важкий гуркіт ППО, вона вперто змушувала себе жити далі. Вона так само жорстко і безкомпромісно працювала ревізором, трусила підрядників на об'єктах фірми, вичитувала криві акти й тримала свою залізобетонну маску.

Кожен божий день перед сном Тома записувала Олегу короткі кружечки-відео в Телеграм про те, як минув її день. Вона показувала йому порожній коридор, незадоволену морду сірого кота, який тепер окупував його половину ліжка, і тихо запитувала, як у нього справи. Олег, коли з'являлася хоч якась змога, відписував або кидав рвані голосові.

Але через постійний, фоновий стрес організм Томи врешті-решт дав жорсткий збій. У неї наглухо збився менструальний цикл, а затримка перевалила вже за три тижні. Крім того, тіло почало видавати дикі, абсолютно неконтрольовані гастрономічні фокуси. Тома могла прокинутися серед ночі від божевільного, тваринного голоду, піти на кухню в його старій сірій футболці, нарізати й ретельно засмажити собі на сковорідці цілу порцію сала з м’ясом та цибулею. Вона з’їдала все це прямо з вогню, нахабно вимочуючи гарячий жир шматками свіжого хліба.

Разом із гормональним хаосом прийшли такі дикі емоційні гойдалки, що Тома сама себе перестала впізнавати. Її нормальний настрій міг змінитися до сліз, неконтрольованого крику чи істеричного сміху й навпаки всього за секунду. Тома могла хвилину реготати з відео з котом, а наступної миті — ридати над порожньою чашкою з-під чаю, яка «не так стояла на столі». Цей пекельний атракціон мужньо і мовчки терпіли рідні. Мати, батько і сестра ходили перед нею навшпиньках, намагаючись не дихати голосно, а близька подруга після кожної розмови по телефону хрестилася і пила валеріанку.

Зате на роботі Тома перетворилася на справжнє стихійне лихо. Якщо вдома вона плакала, то на фірмі її гормони трансформувалися в крижану, смертоносну лють. Підлеглі та підрядники ТРЦ так боялися зайвий раз до неї звернутися, що перед її кабінетом вишиковувалася черга з людей, у яких уже починало синхронно сіпатися ліве око. Варто було комусь принести кривий акт прийомки, як Тома вмикала такий ультразвуковий рознос, що у всього технічного відділу зривався колективний нервовий сміх.

Коли нудота вранці стала хронічною, Тома нарешті здалася і звернулася до гінеколога. Кабінет зустрічав її звичним запахом антисептиків. Вона мовчки здала аналізи крові на ХГЛ та пройшла ультразвук.

Сувора лікарка довго вдивлялася в монітор апарату УЗД, а потім повернулася до неї з утомленою, але теплою посмішкою:
— Ну що, ревізоре, пишіть новий акт. Ваші нерви тут ні до чого. Ви вагітна. П'ять тижнів, серцебиття чітке й сильне.

Тома застигла на кушетці, тупо дивлячись у стелю, і вперше за два місяці з її очей полилися зовсім інші сльози — гарячі, живі й шалені. Їхній шлюбний контракт із життям отримав залізобетонне продовження, яке виявилося сильнішим за війну, ТЦК та відстань.

Цього ж вечора телефон Олега раптом прорвав глухий військовий зв'язок.

— Алло, Ревізоре, — почувся його хрипкий, приглушений генератором голос у трубці. — Підтягнув мережу на дві хвилини. Як об'єкт? Код тримається?

— Об'єкт отримав нові технічні специфікації, касир, — Тома міцно стиснула мобільний, ковтаючи сльози й намагаючись тримати фірмовий стіб. — Я пройшла повний аудит у лікаря. У нас п'ять тижнів, Олег. Серцебиття чітке. Акт прийомки розширюється.

У динаміці на кілька секунд зависла абсолютно німа, мертва тиша. Тома аж злякалася, що зв'язок обірвався, але потім на тому кінці почувся важкий, рваний подих.

— Блядь, Тома... — тихо, з якимось диким, неконтрольованим надривом і божевільною, глухою радістю видихнув Олег прямо в слухавку. Було чітко чутно, як він там, у кунгу, нахабно і щасливо либиться у всі зуби. — Ти зараз не жартуєш? Серйозно?

— Я ревізор, інженер, я фальшивими звітами не займаюся, — вперше за цей час щиро посміхнулася вона, витираючи щоку кулаком. — У нас буде дитина.

— Я тебе  люблю, маленька— хрипло, скриваючи скупу чоловічу сльозу  відповів він, і його голос знову став для неї надійним щитом. — Бережи себе і пузожителя.  На зв'язку.