Глава 13. Повороти долі

-Тобі, значить, можна завалювати паперами весь коридор, а мені не можна тестер біля телевізора покласти? — Олег незадоволено згріб свої залізяки в коробку. — Це чиста несправедливість, Тома. У мене всього три пари чорних джинсів і п'ять тобто однакових сірих футболок, які я міняю по колу. Вони місця взагалі не займають. Куди тобі стільки класичних костюмів і блузок? Ти ж ревізор, а не модель на подіумі. Мені твої речі скоро на голову з шафи виваляться.

— Це дрес-код для фірми, від якої я працюю ревізором ТРЦ, і не тільки, інженер! — Тома спокійно застібала ґудзики на своїй приталеній білій сорочці. Замість джинсів на ній сьогодні були суворі чорні штани-палаццо. — Мої речі чисті й пахнуть нормально. А що стосується твоїх залізяк, то твої п'ять абсолютно однакових сірих футболок-копій реально забили дві верхні полиці, хоча ти носиш їх по черзі й ніхто навіть різниці не помічає! І взагалі, не ори на мене з самого ранку. Хто обіцяв почистити лоток кота ще вчора ввечері? Твій сірий кореш сьогодні о п'ятій ранку прийшов, сів мені на голову і пів години дихав у ніс рибою, натякаючи, що ти — ледачий хробак.

— Твій кіт сам ледачий хробак, він учора мою чашку з чаєм на клавіатуру...

Він різко осікся на пів слові. Наче в один момент збагнув увесь абсурд того, що вони — двоє дорослих людей, які місяць тому в Одесі дихати один без одного не могли, а зараз стоять посеред коридору і просто знищують один одного через котяче лайно і місце на полицях.

Олег зробив глибоку, важку паузу. Його плечі помітно опустилися, він заплющив на секунду очі й так повільно, з якимось глухим надривом видихнув у суху тишу кімнати, що у Томи всередині все раптом перевернулося.

— Задовбала... Як же ти мене дістала, — не сказав, в скоріше рикнув  він. Олег різко подався  уперед, повністю ламаючи цю дурну стіну зі слів, схопив її за талію і впився в її губи з такою дикою, палкою відчайдушністю, наче намагатися цим поцілунком випалити всю ранкову образу.

Тома навіть не встигла виставити захист — її просто зрізало цим раптовим гарячим натиском. Вона судорожно вчепилася пальцями в його плечі, відповідаючи так само голодно й до болю міцно. Коли Олег відірвався від її губ, обидва важко дихали. Він миттєво дістав із кишені рожевий стікер і м’яко, але рішуче заліпив їй рот, перекриваючи будь-яку спробу знову почати сперечатися.

— Сил моїх немає, — хрипко сказав він, тримаючи її за плечі й заглядаючи прямо в очі. — Коротше, Ревізоре. Мені набридло ділити з тобою подушку на чесному слові й сперечатися через цей дурдом у передпокої. Підписуємо постійний акт . Наступної п’ятниці розписуємося. Без весільного шмату, гостей та ідіотських конкурсів.

Тома три секунди дико лупала очима через наклеєний папірець. Потім різко здерла його з рота, судорожно вхопила ротом повітря, і її губи самі собою розплилися в тій самій нахабній, але неймовірно живій посмішці:

— За зарахованим тарифом, касир. Але прізвище я не міняю. Переробляти посвідчення ревізора на фірмі — це суцільний геморой.

Вони розписалися швидко, за п'ять хвилин у порожньому кабінеті РАЦСу, без жодних свідків та пафосу, в потім святкували у двох на пляжі, їли фрукти та пили солодке та тепле від спеки шампанське .  Наступні три місяці спільного життя перетворилися на теплий, густий коктейль із побутових дрібничок та реального життя зі своїми ньюансами. Олег більше не бісився через її розкидані туфлі, а Тома звикла до його жорстких дисків біля телевізора.

Так наприклад, одного вечора, коли у Томи був просто шалений, неконтрольований настрій після успішного закриття важкого квартального звіту, вона увімкнула на кухні якийсь пошлий, повільний біт. На ній була його стара розтягнута сіра футболка на голе тіло. Нахабно посміхаючись, вона почала витанцьовувати перед ним свій фірмовий, абсолютно аматорський і кумедний стриптиз, крутячи стегнами біля плити й розмахуючи  кухонною лопаткою. Олег спочатку тупо реготав, тримаючись за живіт, але коли футболка злетіла через її голову прямо на лінолеум, його сміх миттєво згас. Погляд став темним, важким і гарячим. Він мовчки закрив кришку сковорідки з картоплею, встав і просто згріб її руками прямо на кухонну стільницю, зносячи ліктями якісь чашки.

А по суботах після суворих ревізій, коли Тома заповзала в ліжко і не могла навіть поворухнути ногами від утоми, Олег мовчки сідав поруч, наливав на долоні гарячу олію і робив їй жорсткий, глибокий масаж спини та плечей. Його сильні, гарячі пальці повільно вибивали всю робочу напругу з її тіла, поки вона судорожно стогнала в подушку, а її сірий кіт незадоволено сопів на сусідньому стільці, спостерігаючи за окупацією території. Це було життя — справжнє, наповнене якимось особливим, затишним теплом.

Але весь цей світ розлетівся в тріски в одну звичайну п’ятницю ввечорі. Вони сиділи на кухні, Тома допивала каву, а Олег розблокував телефон, щоб перевірити пошту.Екран блимнув офіційним сповіщенням від додатка «Резерв+». Олег раптом замовк. Тома зауважила, як застигли його пальці. Він вчитався в сухі рядки цифрового документа з вимогою негайно з'явитися до ТЦК. Його обличчя в одну секунду згасло, ставши абсолютно залізобетонним.

— Що там? — Тома опустила ніж, миттєво зчитавши, як у Олега застигли пальці на телефону. — Юра знову сервер поклав?

Олег мовчки поклав мобільний на стіл екраном догори. В кутку світилося сповіщення від «Резерв+», а під ним — сухі рядки електронного документа з цифровим підписом. Повістка.

— Навчальний центр зв'язку та мобільних логістичних комплексів, — коротко сказав він, навмисно дивлячись повз її очі. — Завтра о дев'ятій ранку маю бути на збірному пункті.

Тома застигла, тупо вдивляючись у білий екран. Світ навколо раптово затих, а серце хворобливо стиснулося. Вона взагалі не ввімкнулася в суть цих слів. Для неї, як для цивільного ревізора фірми, всі ці «центри», «комплекси» та «логістика» прозвучали як звичайне чергове робоче відрядження.