Глава 7. А чі була дівчина?

Вона швидко йшла парковкою, матюкаючись про себе. Почала щось придумувати через триста гривень і пельмені, а у чувака на екрані якась Аліна. Вона сіла в машину, якою позавчора на світлофорі наздогнала його байк, увімкнула кондиціонер на повну потужність і вставилася в кермо. Руки трусилися.

Олег вийшов хвилин через десять. Мобільна мережа після вибуху видавала по одній паличці. Він покрутив головою по парковці, намагаючись знайти її зелену футболку серед людей, і нарешті помітив знайомий капот. Він попрямував рівно до її машини й постукав у скло. Тома опустила його на пару сантиметрів.

— Мені їхати треба, — незадоволено кинула вона.

— Ага, бачу. Десять хвилин сидиш на місці. Сантехнік затримується? Чи майстер по ремонту брехні?

— Не твоє діло.

— Опусти скло нормально.

Олег смикнув ручку пасажирських дверей, сів на сидіння і кинув сумку з ноутбуком назад. Тома навіть не повернулася, просто міцніше вчепилася в кермо:
— Ти що твориш? Вийди з машини.

— Не вийду, — Олег закрив двері. В салоні кондиціонер гудів на повну, але це не рятувало від липкої ніяковості. — Ми п'ять хвилин тому нормально сиділи, каву пили. Що сталося? Чого ти підірвалася й утекла, як від привидів?

Тома дивилася прямо перед собою на парковку, відчуваючи, як дурно горять щоки. Спроба розійтися красиво провалилася.
— Я тобі сказала, у мене справи. І взагалі, їдь до своєї дівчини, вона ж там напевно чекає. Чого ти за мною приперся?

Олег кілька секунд просто мовчки дивився на неї, намагаючись зрозуміти, звідки прилетіло. Потім на його обличчі з'явився вираз людини, до якої нарешті дійшло, який він ідіот. Він потер лоба і тихо вилаявся.

— Бля, Тома... Немає ніякої дівчини. Аліна — це моя молодша сестра, вона приїхала на два дні з Полтави. У неї вранці кіт захворів, ми пів дня по ветеринарках моталися. Я просто збрехав тоді за кавою, бо не хотів починати знайомство з історій про котячу клініку.

Тома застигла. Руки на кермі аж заніміли. Їй захотілося просто заплющити очі й зникнути, щоб не почуватися настільки безглуздо. Вона повільно повернула голову і подивилася на нього.

Олег сидів зовсім близько. Його біла сорочка була трохи пом'ята після хаосу в ТРЦ, під очима залягли втома і недосип, а в погляді зараз не було жодної насмішки. Тільки якась дивна, гостро виражена напруга двох чужих людей, які позавчора випадково вгатили машини на світлофорі, а зараз чомусь не можуть відірвати очей один від одного. Простір у салоні зжався так, ніби навколо них більше нікого не було.

— Ну ти й придурок, — тихо, майже пошепки сказала вона, і цей голос прозвучав занадто щиро.

— Знаю, — Олег не відводив погляду, і між ними зависла така жорстка, справжня іскра, що повітря стало важким. — Глуши мотор. Мені треба нормально поїсти після цього дурдому. Ходімо на фуд-корт.

Тома кілька секунд вагалася, потім клацнула ключем, вимикаючи двигун. Гордість вимагала хоч якось захиститися.
— Ладно, ходімо. Але якщо ти знову почнеш озвучувати касу ротом — я розвернуся і піду

Вони повернулися в ТРЦ і піднялися на фуд-корт, де вже шуміли витяжки й пахло смаженою олією. Олег упевнено попрямував до першої ліпшої точки з бургерами. Через п'ять хвилин він притяг на підносі дві величезні, замотані в пергамент крафтові булки, з яких нахабно вивалювався соус, і дві великі пепсі-коли.

— Тримай, — він посунув їй піднос і з розгону сів на стілець, відразу розв'язуючи краватку-петличку, яка весь цей час бовталася на комірі сорочки. — Я на це шоу витратив пів життя, здається.

Тома глянула на бургер, потім на свої чисті пальці й акуратно підчепила пергамент:
— Сподіваюся, воно їстівне.

— Побачимо, — Олег вже впевнено вгризся у свій бургер. Крапля соусу моментально шльопнулася прямо на його білу, ще вранці ідеальну сорочку, розпливаючись брудною плямою біля гудзика. Він замер із повним ротом, подивився вниз і тупо вилаявся крізь зуби: — Блядь. Ну звісно.

Тома застигла зі своїм бургером біля рота, а потім не витримала. Цього разу це був не той істеричний сміх у темноті, а нормальний, щирий регіт. Вона витягла з серветниці цілу купу паперу й без церемоній потягнулася через стіл, вліпивши йому суху серветку прямо в груди, намагаючись затерти пляму.

— Залізобетонний айтішник, перфекціоніст, кріо-технології, — примовляла вона, шоркаючи папером по його біцепсу. — А соус утримати не можеш.

Олег перехопив її руку з серветкою. Пальці в нього були липкі від жиру, але тримали міцно. Напруга, яка душила їх у машині, раптово лопнула, лишивши якесь дивне, абсолютно спокійне й тепле відчуття. Вони сиділи занадто близько, посеред шумного ТРЦ, де люди навколо вже жували картоплю-фрі й кричали щось про включений зв'язок.

Тут з-за кутка фуд-корту випірнув худий засмиканий хлопець у фірмовій худі ТРЦ з рацією на поясі. Юра. Системний адміністратор комплексу нарешті виліз із підвалу, тримаючи в руках перемазаний мазутом шнур.

— Олеже! — крикнув Юра на весь зал, махаючи рукою. — Сервер підняли, база завелася! Твоя презентація на екранах пішла по колу, люди дивляться! Погнали назад до стійки, там директор ритейлу прийшов!

Олег повільно перевів погляд на Юру, потім на свій недоїдений бургер, а потім на Тому. Подивився на її зелену футболку, на камінчик-сердечко у кулоні, який вона більше не смикала.

Він дістав із кишені телефон, який уже показував усі палички зв'язку, відкрив Телеграм, швидко створив новий діалог і сунув екран Томі прямо під ніс:
— Пиши свій номер. Швидко, бо Юра зараз почне плакати.

Тома хмикнула, забрала з його рук мобільний і чітко заклацала пальцями по склу. Повернула назад.
— На. Тільки якщо знову запишеш мене як «каса номер два», я тебе на парковці переїду.

— Домовились, — Олег підхопив сумку з ноутом, підвівся і, вже йдучи за Юрою, обернувся через плече, нахабно посміхаючись: — Я наберу ввечері. Розкажеш про свого сантехніка.