Глава 1. Брак

— Тамаро, підрядник запізнився через затори, — директор гастроному Валерій Васильович виклав на стіл акти. — Температура в камері піднялася. Але зміна дві години вручну перекидала тонну заморозки. Нічого не пропало. Не пиши критичне порушення. Нас позбавлять премії.

Тамара, провідний аудитор мережі «Смак-Маркет», відпила чаю з паперового стаканчика.

— Продукцію я перевірила, все в нормі, — спокійно сказала вона й закрила планшет. — Списання не буде. Але затримку підрядника я зафіксую. Офіс платить їм за сервіс. Нехай штрафують їх, а не ваших вантажників. Домовились?

Директор коротко кивнув. Вона вміла тримати баланс.

На роботі Тамара здавалася кременем. Але в кіно потайки плакала над комедіями, де у фіналі пес повертався додому. Вона любила тварин. Її трилапий кіт Сидор, підібраний на дорозі, нахабно цим користувався, щоранку симулюючи голодні судоми біля миски.

Вона вийшла через службовий хід на підземну парковку ТРЦ. Робочий день закінчився. Спина нила.

Сьогодні на ній були вільні лляні штани пісочного відтінку, біла футболка та ідеально скроєний жакет кольору сухої трави. Смак у неї був простий, без кричущих логотипів. Вона вміла слухати, але регламент берегла намертво.

Вона сіла у свій білий Renault Sandero — абсолютно звичайну, надійну і звичну для міських вулиць машину. Зняла її з ручника й виїхала на залите сонцем перехрестя біля ТРЦ. Перед самим світлофором потік різко став. Тамара витиснула гальмо, але на мить відволіклася — пальці автоматично закрутили на шиї срібний кулон-сердечко з тьмяним камінчиком. Це її єдина нервова звичка.

Сухий, короткий «тук» об передній бампер повернув її до тями.

Попереду, затиснутий між її білим капотом і багажником іншої машини, стояв матовий чорний кастомний електробайк з широкими колесами. На ньому сидів високий хлопець в офісному піджаку. Він різко повернув голову назад, а його плечі напружилися від роздратування. Обличчя — як з реклами парфумів, але перекошене від люті.

Тамара важко зітхнула і відкрила двері.

Хлопець вже стояв на асфальті. Він глибоко вдихнув через ніс, явно намагаючись утримати себе від крику на жінку. Його зверхність і роздратування ледве стримувалися рамками пристойності.

— Шановна, — вимовив він крізь зуби, підходячи впритул до її капота. — Ви про дистанцію чули? Чи червоне світло для вас — це просто красива ілюмінація?

Тамара підійшла до його заднього колеса, тримаючи руки в кишенях свого жакета.

— Дистанція була півтора метра, поки ви не вирішили різко перелаштуватися без поворотника, — спокійно відповіла вона. — Давайте подивимося на пошкодження.

— Поворотник у мене ввімкнений автоматично! — хлопець перейшов на різкий, залінійний тон, закинувши голову й міряючи її зверхнім поглядом. — Це кастомний байк. Тут датчики реагують на нахил тіла. Але куди там дивитися, коли кулончик важливіший за дорогу. Жінки за кермом — це просто стихійне лихо.

Тамара випрямилася. Усередині піднялася гаряча людська злість на цей класичний сексистський наїзд. Спокій змило в секунду.

— Датчик нахилу тіла? — уїдливо перепитала вона, крокнувши вперед і тицьнувши пальцем у його кермо. — Це той самий, що з іншого боку тримається на товстому шматку синьої ізоленти? Ваша преміум-інженерія взагалі живиться святим духом. Праве крило у вас теж концептуально погнуте, чи це свіжий дизайн від мого бампера? На ліки від нервів краще гроші збирайте, а не на байки.

Хлопець аж потемнів від обурення. Його виважена стриманість остаточно луснула. Він зробив крок назад, дістав телефон, клацнув камеру і з розмаху, майже впритул, сфотографував її обличчя, а потім її номери.

— Значить так, ревізорро, — просичав він, важко дихаючи і дивлячись на неї з чистою, неприхованою злістю. — Моя ізолента — це не твоя справа. А ось за цей пластик ти мені зараз заплатиш до копійки. Оригінал коштує три тисячі. Його з Німеччини везли, а не на Аліекспресі купували. Оформлюємо європротокол. Я нікуди не поспішаю. Мені начхати на канадців і на мій зідзвон, я принципово викличу сюди поліцію, і ти стоятимеш тут до вечора.

Тамара кілька секунд дивилася на його розлючене обличчя. Потік ззаду вже почав скажено сигналити, перехрестя закипало. Вона зрозуміла, що цей упертий баран дійсно нікуди не поїде, а стояти дві години через копійчане кріплення у неї не було жодного бажання.

Вона вихопила свій мобільний, швидко зайшла в додаток банку і виставила екран прямо перед його носом.

— Номер картки, — чітко, злісно відчеканила вона. — Швидко. Кидаю дві тисячі. Це більше ніж достатньо за твій баварський пластик. Я не збираюся витрачати своє життя на твої істерики. Живо.

Він вирвав з кишені свій айфон, швидко відкрив профіль і розгорнув екран з QR-кодом прямо перед її камерою. Його рука ледве помітно тремтіла від люті.

— Переказуй, — обірвав він. — Тільки спробуй недоплатити хоч гривню.

За секунду телефон Олега пискнув. Він глянув на екран, переконався, що гроші зайшли, круто розвернувся, схопив свій байк і, злісно гупаючи кросівками по асфальту, покотив його через перехрестя, бо якраз загорілося зелене світло.

Тамара провела його важким, розлюченим поглядом, сіла в салон і з силою грюкнула дверима, аж Renault здригнувся. Пальці знову смикнули срібне сердечко на шиї. Її трясло від гніву. Цей хлопець її скажено бісив, він був нахабним, зверхнім придурком, але вона вперше зустріла когось, хто не прогнувся під її залізобетонним поглядом і відповів тою самою монетою.

— Ну й скотина, — вголос сказала вона порожньому салону, різко вмикаючи першу передачу.