2 глава

Від цього погляду стало якось не по- собі,тому я якомога швидше обійшла його і дуже швидко вийшла зі школи.

...

Як завжди мнусь на місці,перед тим як зайти до цієї квартири.Не поспішаючи відкриваю двері. Одразу відчуваю гидкий запах спиртного.

-Аняя?- чую п'яний голос бабусі

-Я- говорю гучно,щоб до неї дійшло,що це я

Проходжу до кухні і у мене знову на очах виступають сльози.Ну скількиии це може продовжуватися?

На підлозі валяються пляшки з під горілки,вина,пива і ще чогось.А я ще вчора все прибирала в цій квартирі-коморі.Сьогодні ж не залишилось і сліда від того .

-Ба, ти витратила всі гроші на цей місяць?-приголомшено запитала я

-Ну ти ж дівчинка розумна,щось придумаєш.

-Що я придумаю?! Ба?! Що я придумаю?Ти витратила вже всі гроші зі своєї пенсії,а тепер ще й гроші,які виділяє влада на мене! Чим ми тепер будемо харчуватися? Якими грошима будемо платити за комунальні послуги?

-Ой,йди звідси.Не морочь мені голову.Й так,без тебе погано.Справлялись раніше,справимося й тепер.

Зараз спілкуватися з нею сенсу не бачу.Вона всеодно нічого не зрозуміє.Завтра вже ми повинні платити за комунальні послуги,у холодильнику немає зовсім нічого,окрім пляшок.

Чому так? Чому деякі люди мають абсолютно все,а деякі-нічого? Чому деякі обирають між Ролс Ройсом і Бентлі,деякі між піцою і сушами,а у моєму житті є вибір: мівіна чи просити їжу у маминої колишньої сусідки,яка живе досить далеко звідси.Вона колись дуже добре спілкувалася з мамою.Як тільки її не стало,я думала,що сусідка забере мене до себе.Але мене віддали бабусі,яка одразу,після того як опіка перестала до нас приїжджати,почала пити і спускати всі наші гроші.Часто у нас по вечерам можна побачити  "групки" по 3-6 людей.Так звані "бабусині приятелі" ,які до нас і приходять тільки щоб щось випити.

Я заходжу до своєї маленької кімнати.Дістаю гроші,які я і відкладала на такий випадок.Мама завжди вчила,що у якому стані ти б не була-відклади гроші на всякий випадок.Бо ніколи не знаєш,що тобі твоя доля "подарує".

Правда тут вистачить тільки на один такий "випадок".

Я йду до магазину.Беру хліб і мівіну.

....

Я думала що я не піду сьогодні до школи,але все ж таки це краще ніж залишатися тут.

Тому знову помила свій одяг порошком,щоб хоча б трохи вимити цей жахливий запах з нього,вмилася,подивилася на своє відображення у зеркалі : "Все ж таки хоча б у чомусь мені пощастило".

....

Заходжу до класу і бачу що на моєму місці сидить він.Той,кого я бачила учора.Він наш новенький? 

Я підходжу до парти.Вирішую його не проганяти,а просто сісти поруч.Всеодно сьогодні Каріна не прийде,бо вона написала у нашу групу,що захворіла.

-Привіт ще раз.- говорю до нього,як тільки сідаю на стілець 

Він нічого не відповідає,просто киває.

І все? Я думала він хоча б трохи проявить ініціативу.Так йому тут точно не з ким не познайомитися.

-Як тебе звуть?- говорю вже тихіше

-Вад-відповідає,не дивлячись на мене

-Вад,це типу Вадим чи це скороченно Влад?

Він знову мовчить.Серйозно? На вигляд і не скажеш,що він такий мовчазний.Наче б то гарний.Навіть дуже,я б сказала.

Як тільки я відкриваю рота,щоб сказати своє ім'я,про яке у мене не запитали, починається урок.

Не можу ніяк поглибитися у те,що говорить вчитель.Дивлюся разів 200 на годинник ,щоб побачити коли закінчиться урок.І нарешті цей довгоочікуваний дзвінок.

-Хочеш ,можу провести тобі екскурсію по школі ?- говорю йому серйозно

Він несподівано підіймає на мене голову, дивиться,а потім повільним темпом йде до виходу з кабінету.Я зітхаю і кладу голову на парту.Ось так завжди.Просто потрібно з цим змиритися.

-Мені тебе ще довго чекати?- чую його голос

І тільки зараз розумію,що він думав що я піду за ним.

А як я це повинна була зрозуміти? Я закочую очі.Ми разом виходимо з класу.Але щоб познайомитися з кимось потрібно терпіння.Якого мені іноді так не вистачає.Хочеться все і відразу 

-Ось тут кабінет фізики,тут інформатики.Ось це клас хімії.Тут знаходиться типу "головний".

Я помічаю як він легенько посміхається

-Анатолій Васильович,ти маєш на увазі?

-Так.А ти звідки знаєш?- зупиняюся і дивлюсь на нього

-Знаю

Я так розумію,що з ним поговорити дуже важко.Майже неможливо.Тому далі показую кабінети,поки не чую що дзвенить дзвінок на урок.

-Я трохи не розрахувала час.Вибач.-говорю я

У нього на обличчі ніби нуль емоції.Нічого абсолютно.Ми швидким темпом доходимо до нашого класу.Зараз хімія.

Як тільки заходимо до класу,на нас усі звертають увагу.Випучені очі Булки блищать і здається що вони зараз виваляться з її обличчя.

-Шевченко,у тебе у самої поведінка найжахливіша за всю мою історію у школі,а тепер ти ще будеш мені моїх здатних і зразкових учнів псувати?!! З класу вийшла! І щоб я тебе не бачила у такому вигляді у себе в кабінеті.Давно вже говорила,щоб ти придбала собі нормальний одяг! Вже ходиш у цьому три роки поспіль.Не соромно тобі?!! 

Мені соромно, соромно не перед цією стервозною бабою,а перед Вадом.За те,що він чує і може як і всі інші просто почати ігнорувати мене.Він,була надія за яку я схопилася,і тепер здається вона з тріскотом розвалиться.Тому для того,щоб дійсно не підтверджувати слова Булки і не починати скандал,я розвертаюся і вже хочу виходити,як мене за рукав бере Вад і розвертає назад,але дивиться прямо у очі Булки.

-Я попросив провести мені екскурсію по школі і ми трохи не вклалися у час.- це напевно перше велике речення,яке він сказав за сьогодні 

У вчительки вилізли брови на лоба.

-Якщо ти хочеш у когось щось попросити,то знай,що вона-Булка тикає на мене пальцем - найгірший варіант з усіх можливих

Я зціплюю міцно зуби.Вже от-от і я не зможу стерпіти.

-Тимпаче,я думала,що ти тут і так вже все прекрасно знаєш

У якому сенсі? Він вже тут був? Чи я щось не так зрозуміла?