1 глава

-До директора, Шевченко!

Знову цей гидкий дзвінкий голос Наталії Булки.У класі ми її називаємо просто "Булкою".І їй підходить це прізвище ну просто ідеально,особливо з її "пишними формами".

Якщо що ,це вона зараз звертається до мене.Я навіть не ворушусь,тільки очі примружую від її голосу прямо над моїм вухом.

-Я що тобі сказала,Шевченко!- вже кричить так,що таке відчуття що зараз вуха відпадуть

Я тільки дуже повільно повертаю до неї голову і кінчиком губ посміхаюсь.Вона це помічає і я бачу,як в її очах блищить ненависть.Ненависть до мене,яка з'явилася ще у шостому класі,як я тільки перейшла до цієї школи.Зараз ми вже закінчуємо десятий.

Всі одноклассники мовчки спостерігають за картиною,яка зараз відбувається.Булка, неочікувано тягне мене за руку і починає волочити з класу.Ніхто не встрягає і не захищає мене,ніхто не стає на мою сторону.

Я вже звикла.Всі знають: "Почати спілкуватися або дружити з Аньою= втратити авторитетність у очах вчителів+погані оцінки=нещасливе майбутнє"

Якось так.Але як я і говорю - я вже звикла.Потрібно вміти самій себе захищати,сама собі бути другом,і найголовніше "Довіряти тільки собі".Цим правилом я користуюся,як тільки перейшла до цієї школи.

-Відпустіть мене!- я кричу на весь коридор

На що Булка грубо затикає мені рота своєю рукою.Я її кусаю з усіх сил.

-Ааа- починає кричати вже вона

З кабінетів на цей крик вибігають інші вчителі і по старому сценарію я опиняюся вже не знаю який раз за всі роки у цьому кабінеті.Ті ж самі стіни.Цей самий запах кави і чогось ще не зрозумілого.І нарешті,той самий директор який з кожним роком стає жорстокішим.

-Шевченко,а не занадто багато ти з'являєшся у цьому кабінеті?- говорить він,навіть не дивлячись на мене

Я сиджу на стільці навпроти нього,а наді мною стоїть Булка і ще декілька вчителів

Таке відчуття ніби зараз шоу,а їм просто цікаво поспостерігати що буде на цей раз.

Я мовчу і тут свого рота вирішує відкрити вчителька

-Анатолій Васильович,я вже честно не знаю що і робити-таетрально махає головою вона і здається що от-от і видавить сльозу

Мені з цього стає смішно і я ледве стримуюсь,щоб не засміятися.

-Що на цей раз?- нарешті підіймає свою голову і дивиться на мене холодним поглядом 

А Булка і рада старатися розповідати,тому одразу забуваючи про свою "жалісну роль" починає дуже гучно говорити:

-На уроках не хоче вчитися,погана поведінка,ще...

-Що саме на цей раз?- перебиває різко він її

-Сьогодні вона,поки я пояснювала дуже важливу тему,просто сиділа у телефоні! На мої зауваження ніяк не реагувала,а потім ще сказала,що вона і так все знає! А потім почала мене..

Її майже не можливо було зупинити,але директор раптом промовив:

-Наталія Булківна,заспокойтеся.Якщо вона говорить,що все знає,то давайте перевіримо.

Я такого не очікувала від директора.Думала,що він почне як завжди кричати,давати якісь покарання.Я подивилась на нього з подивом у очах.

-У сенсі?!- не одразу зрозуміла Булка,вона також очікувала на щось інше 

-Ось запитайте у неї щось з цієї теми,яку ви зараз вивчаєте.

Я подивилася на вчительку і посміхнулася їй.Вона знала,що я все дуже добре знаю з хімії.

-Ну? - говорить директор 

-З чим реагують карбовані кислоти?- тихо запитує Булка

Я дивлюся вже на директора і з посмішкою відповідаю.

-З активними металами,з основними оксидами,з лугами і......і з солями.

-Що це естерифікація?- продовжує різко вчителька 

-Реакція утворення естерів під час кип'ятіння карбонових кислот зі спиртами за наявності концентрованої сульфатної кислоти- переказую слово у слово

-А що це..

-Я думаю достатньо - знову перебиває директор Булку

-Аня, залишись тут,а Наталія Булка і всі інші вчителі, вийдіть будь ласка,я поговорю з ученицею.

Вони виходить, дуже гучно закривши за собою двері.Анатолій Васильович навіть оком не веде.

-Аня Шевченко.Не було б у мене серця,давно б ти вже вилетіла звідси.За розбите вікно,за зрив уроків,за погану поведінку..і це ще далеко не все я перерахував.

-Так давайте! Хто ж Вам забороняє? Хочете-вишвирніть.Не потрібно мене жаліти,тільки тому що у мене немає батьків! Мені всеодно на Вас,на цю школу,на цих вчителів,які тільки і намагаються зробити все,щоб мене тут не було! На однокласників,які навіть не захотіли зі мною тоді познайомитися,бо я була як бачите " не з багатого роду"

Я намагалася стримати свої сльози з усіх сил,тому вилетівши з кабінету,дала волю емоціям.

Я бігла по коридору,щоб вийти зі школи.Я не могла зупинити сльози,які так безжалісно лилися з очей,тому майже нічого не бачила.Я бігла, і тут відчула, що у когось врізалась.Одразу протерла руками очі і побачила якогось хлопця.На вигляд,приблизно мого віку,вищий за мене,тому я йому була десь по плечі.

Він дивився на мене.