Правда, що лікує. Брехня, що рятує.

На світанку Сергій постукав у двері кімнати Лоліти. Вона сиділа біля вікна з чашкою холодного чаю, дивлячись у сіре небо. Її очі були червоні, втомлені, але спокійні.

— Можна? — запитав він лагідно.

— Заходь, — слабо всміхнулася вона.

Сергій сів навпроти. Мовчав кілька хвилин, а потім заговорив:

— Учорашнє... Це було надто жорстоко. І я бачив, як ти страждала. Ти не мусиш нічого приховувати від мене. Я твій... хоч і фіктивний, але чоловік. Мені важливо знати правду. Про все.

Лоліта зітхнула. І вперше відкрила йому своє серце. Розповіла про шлюб з Адамом, першу ніч, приниження, лікарню, вагітність, втечу, роботу, страх і безсилля. Її голос тремтів, але вона не плакала — сльози в неї закінчились давно.

Сергій слухав мовчки. Потім взяв її руку й прошепотів:

— Ти неймовірно сильна. І я пишаюся тим, що ти — частина мого життя, навіть якщо це лише гра для інших. Але знай: ти не одна. І я завжди буду поруч, якщо ти дозволиш.

Лоліта кивнула, стискаючи його долоню.

— Але є ще дещо, — сказав Сергій. — До мене дійшли чутки. Хтось копає під мене. Думаю, це Адам. Йому, схоже, не дає спокою твоє нове життя.

Лоліта здригнулась.

— Я не хочу, щоб він знав правду. Ніколи.

Сергій усміхнувся, але його очі були серйозні:

— Тоді в мене є ідея. Ми зробимо сімейну фотосесію. Ідеальну. Щасливу. У стилі великого кохання. Таку, щоб Адам зрозумів: ти щаслива. І щоб нарешті зник з твого життя назавжди.

---

Наступного ранку газети та глянцеві портали вибухнули заголовками:

> "Кохання року: бізнесмен Сергій Коваленко та його чарівна дружина Лоліта вперше показали сина!"

На обкладинці — фото усміхненої Лоліти в елегантній сукні, Сергій тримає її за талію, а між ними — маленький хлопчик з карими очима.

---

Адам сидів у розкішному номері готелю. Рука з газетним листом тремтіла. Він вдивлявся в фото, наче сподівався, що все це — ілюзія.

— Вона... щаслива, — прошепотів.

Усередині щось обірвалося. Його ревнощі, гнів і біль згоріли в один момент. Вперше за роки він відчув справжню поразку. І щось інше... каяття.

Він зняв годинник, заховав гаманець, попрощався з персоналом готелю і тихо поїхав. Не в бізнес-поїздку. Не на відпочинок. А додому. У рідне місто. З порожнім серцем і тінню Лоліти в кожному спогаді.