Глава 14 "Викриття"

Поліна

Бачу, що настрій в Андрія суттєво покращився. Мабуть, моя згода зайти у гості на нього так подіяла. Мені трохи бентежно, але в спокійній атмосфері, мабуть, буде краще поговорити на ті теми, які мене хвилюють. Він заїжджає до супермаркету й просить трохи почекати. Поки його немає, дістаю телефон й бачу нове повідомлення від Іванки. І що в неї такого сталось, що вона так активно добивається розмови? Завтра ж зранку зателефоную й запропоную зустрітись, бо вже стало цікаво. У повідомленні всього два слова:

Іванка: Набери мене.

Починаю вже хвилюватись. Може, їй потрібна моя допомога? Тільки-но збираюсь набрати її номер, як повертається Андрій. При ньому говорити не хочу, тому блокую смартфон й кидаю в сумку. Хлопець оголошує, що купив вино й піцу. На моє зауваження, що мені потрібно якось дістатись додому, заявляє, що викличе таксі. Дивуюсь, але мовчу. Чую, що знову приходить повідомлення. І знову від Іванки.

Іванка: Я маю тобі сказати щось важливе.

Та що ж це таке? Вже серце не на місці. Ми не бачились цілий тиждень. Тільки говорили телефоном, тому могло статись, що завгодно. Зателефоную їй обов’язково, тільки-но повернусь додому. Андрій паркується у дворі багатоповерхового будинку й допомагає вийти мені. Швидко заходимо до під’їзду, бо на вулиці холодно не на жарт. Схоже зима прийшла точно за графіком.

— Ласкаво прошу до свого помешкання, — піднесено радісно говорить мій хлопець й відчиняє переді мною двері квартири. Заходить за мною й вмикає світло. Квартира двокімнатна, з гарним ремонтом та сучасними меблями. Проходжу й знімаю пуховик.

— Вибач, у мене тут трохи безлад, — поспішно починає прибирати куртку й светр, які лежать прямо на тумбочці в прихожій. — Зараз, — заходить до кімнати. Роззуваюсь й поправляю зачіску, дивлячись у дзеркало. У кімнаті щось гупає й шарудить. Усміхаюсь й зазираю на кухню. Там теж безлад, в раковині немитий посуд, на столі тарілка з якоюсь стравою.

— Не чекав гостей, — з’являється хлопець й обіймає мене зі спини. — Чим займемось?

— Ну… Можна фільм подивитись.

— Згоден, можна, — усміхається, нахиляється й цілує мене в шию. Заплющую очі від приємних дотиків й теж усміхаюсь. — Все миттю організую, — забирає вино й піцу з прихожої. Знаходить чисту тарілку, щоб викласти.

— Я допоможу, — беру цю задачу на себе, а Андрій відкорковує вино.

— Келихів немає, тому питимемо з чашок, — знаходить дві чисті й несе все до спальні.

Мені більше хотілося б посидіти у вітальні, але мовчки йду за ним. Видно, що у кімнаті прибиралось на швидку руку, бо з-під ліжка визирають підкинуті під нього носки. Він ставить тарілку просто на ліжко, а чашки на тумбочку. Вмикає ноутбук й знаходить якийсь новий фільм. Насправді мені байдуже, що дивитись. Я чекаю моменту, щоб поговорити про Ілону.

— Тримай, — наливає вино в чашки й передає одну мені. — За нас, — усміхається.

— За нас, — підтримую його тост й роблю ковток кислого вина.

Андрій сідає на ліжко й обпирається об спинку, я ж влаштовуюсь скромніше — скраю біля нього. Фільм надто нудний і початок ми пропустили, тому не дуже зрозуміло до чого всі подальші дії героїв. Андрій обіймає мене за плечі й час від часу оголошує новий тост. Піцу так ніхто й не скуштував, тому він прибирає її на тумбочку. Кисле приторне вино трохи затуманило мозок, тому вирішую більше не пити й відставляю чашку на тумбочку. Хлопець притискає мене міцніше й кладе руки на живіт. Мені приємні його дотики, ніжні поцілунки в шию, тепло долонь, яке чути крізь светр. Я розслабилась й заспокоїлась. Зараз мені вже не хочеться згадувати його друзів, а тим паче колишню.

— Поль, ти така гарна, — шепоче мені на вушко й знов цілує.

— Лоскотно, — усміхаюсь й розвертаюсь до нього обличчям. — Ти теж, — промовляю тихо.

— Йди до мене, — змушує сісти ближче й цілує в губи. Притискає міцніше до себе, нависаючи зверху й поглиблює поцілунок. Зараз тут тільки ми й можна не соромитись, що хтось стане свідком наших поцілунків. Обіймаю його за шию й миттю опиняюсь знизу. Руки Андрія торкаються шкіри під светром, і приємне тепло розноситься тілом. Він подобається мені. Дуже. І здається, я теж хочу, щоб наші стосунки переросли у щось більше. Але страх активно намагається перекричати це бажання.

— Чекай, — зупиняю його руку.

— Полю, я закохався в тебе, як хлопчисько, — шепоче, розвіюючи всі сумніви. Він ніжно цілує, підіймає светр й через секунду я лишаюсь без нього. Усміхається мені й знову цілує. Так відверто ми ще не цілувались. Його руки впевнено торкаються тіла й викликають досі незвідані для мене емоції. Вириває з цієї ейфорії голосний дзвінок його мобільного.

— Блін, — швидко відсторонюється, тягнеться до тумбочки й відхиляє виклик, навіть не глянувши на екран.

— Андрюш, я невпевнена… — зривається з губ, коли він знову нависає наді мною.

— Я буду ніжним, — наче не чує моїх слів. — Ти ж кохаєш мене?
— Емм, я… — затинаюсь, бо остаточно заплуталась. Мабуть, кохаю… Чую, що в прихожій розривається мій телефон й бачу невдоволення на його обличчі. Не даю собі часу на роздуми й перша цілую хлопця. Досить боятись й шукати ідеальних моментів для поцілунків. Андрій знімає з себе джемпер, розстібає ґудзик на джинсах, а до моїх щік приливає фарба. Мені соромно, що абсолютно недосвідчена в інтимних справах. Абсолютно!

— Чекай, — страх пересилює всі інші бажання і я сідаю. — Це…

— Андрію, ти вдома? — роздається за дверима спальні, і хлопець миттю злітає з ліжка. Та не встигає він вхопитись за ручку, як двері відчиняються. Хапаю светр й прикриваюсь ним, але той кого я бачу, змушує мене миттю підвестись й застигнути з відкритим ротом.

— Ти що твориш? Я не сам, — голосно говорить Андрій й кидає на мене погляд. Гість теж звертає на мене увагу і я вкотре тону в погляді темних очей. Не можу повірити, що бачу його знову. Перелякано дивлюсь на здивоване обличчя Влада й міцніше притискаю до себе светр.