Поліна
— Поліно, ти досі спиш? — чую невдоволений голос мами й розплющую очі. Різко сідаю на дивані й не можу зрозуміти, де знаходжусь. Двічі бачила один і той самий сон й прокидалась від страху. Розумію, що вдома й полегшено зітхаю. Поспішаю вийти з кімнати й зустріти маму, яка вже розпаковує покупки на кухні.
— Привіт. Як справи у тітки Каті?
— Як завжди. Заклопотана роботою й нічого не встигає. Даша тобі привіт передавала.
— Дякую, давно з нею не спілкувалась. Як вона?
— Говорить, що добре, але я абсолютно не розумію її бажання вчитись так далеко від дому. Й позицію сестри теж. Потрібно було сказати своє слово й відрізати незрозумілу дитячу забаганку, — бурчить й викладає продукти до холодильника. Хочу нагадати, що Дашка вже не дитина і бажано перед вступом запитувати, де хоче навчатись дитина, але мовчу. Не хочу затівати скандал, бо абсолютно не маю на нього сил. Сон не збадьорив, а навпаки, зробив мене ще слабкішою. — Завтра сходимо до магазину й купимо тобі деякі речі та взуття. Напиши список, що тобі потрібно, і канцелярію теж переглянь.
— Добре, — слухняно погоджуюсь, хоча у свої сімнадцять й сама можу про це подбати. У цьому вся мама. Вона дуже гарно вміє нав’язувати свої звички. Особливо мені.
Після обіду прилягаю й знову поринаю у сон. На щастя, цього разу нічого не сниться і прокидаюсь аж ввечері. Мій стан не покращився і здається, стало ще гірше. Накриваюсь ковдрою з головою й збираюсь знову заснути, але мама гукає на вечерю, тому доводиться встати. Пригладжую волосся, дивлюсь у дзеркало на своє сонне обличчя й бачу кола під очима. Відпадний вигляд, просто слів немає.
Стіл накритий святково, з новим посудом, свічками та вином. Вчора мама обіцяла святкову вечерю і схоже, вона запланувала її на сьогодні. Сідаю й втуплююсь у свою порцію салату. Ми завжди їмо його на вечерю. «Щоб мати здоровий вигляд, потрібно вживати багато вітамінів, а щоб бути у формі, не можна навантажувати шлунок на ніч». Слова мами безпомилково звучать у вухах, бо чую я їх вже багато років. Сьогодні він зі смаженою куркою, листям салату та шпинату, перепелиним яйцем, кунжутом і заправлений кисло-солодким соусом.
— Ну, що, доню? Вітаю тебе з дуже важливим кроком у доросле життя, — піднесено говорить мама, змахуючи з очей уявні сльози. — Сьогодні можна, — відповідає на моє німе питання й наливає трохи вина у два келихи. — Стільки роботи, нервів і нарешті бажаний результат. Ми вклали багато сил, маємо право святкувати.
— Смачного, — сідаю за стіл, хоча насправді хочеться прилягти. Коли мама говорить «ми», мене це страшенно обурює, бо йдеться про мій пекельний труд і її активне бурчання під вухом. Але вона моя мама, тому я слухняно жую салат й намагаюсь не реагувати на її слова. Голова болить після емоційного напруження та сну. Тіло досі морозить і це відчуття таке неприємне, що хочеться загорнутись у найтеплішу ковдру.
— А як та дівчина? Надя, здається? — запитує мама, а я киваю. — Теж вступила?
— Так, на контракт. Буде навчатись в іншій групі.
— Якась дивна вона. А ще це чорне волосся… Така молода, а вже фарбує волосся. Хто її батьки?
— Е… Ми не говорили про це, — вирішую не підіймати тему, що її батьки теж розлучені. Не хочу чути бурчання, які чоловіки поганці. Вона ненавидить всю сильну стать й може про це говорити весь вечір.
— Раджу спочатку придивитись до тих, з ким збираєшся товаришувати, — каже мама, а я просто киваю. Вона навіть не підозрює настільки близько підібралась до моїх думок. З голови не виходить вчинок Наді й моя ніч у квартирі незнайомця. Настанова мами нагадала його слова, щоб думала головою.
— Поліно, з тобою все гаразд? Маєш нездоровий вигляд, — уважно дивиться на мене й підводиться. Торкається долонею чола, а я мружусь, бо її долоня здається холодною. — Ти гаряча. Невже знову захворіла?
— Мене трохи морозить і хочеться лягти, — зізнаюсь у своїх бажаннях.
— Йди приляж, а я принесу термометр, — прямує до вітальні, а я повертаюсь до своєї кімнати. Лягаю, вкриваюсь й заплющую очі. Ось до чого привела моя нерозважливість. Відчуваю себе останньою алкоголічкою, яка відходить після п’янки. Не можу передати словами, як картаю себе за той злощасний похід у клуб.
— Схоже, санаторій скасовується. Майже тридцять вісім, — каже засмучено мама й сідає поряд. — Перенервувала, — констатує й починає шукати в аптечці ліки. Насправді зі мною часто стаються такі колапси. Але, зазвичай, зимою. Влітку ще не доводилось страждати на підвищену температуру. Мама має рацію, мій організм реагує на стрес застудою. Тільки от перенервувала я не через іспити, а через вчорашню неприємну подію.
— Не хочу, щоб ти через мене відмовлялась від відпочинку. Ти ж так любиш те місце, — хочеться ще додати, що мене від нього вже верне, але відганяю таке бажання, щоб не псувати мамі настрій. Щоб не засмучувати маму я багато чого роблю, не зважаючи на свої бажання. — Я не пропаду, питиму пігулки й лежатиму вдома.
— І залишишся без відпочинку цього року.
— Може, взимку кудись поїдемо. А якщо ні, то почекаю до літа. Тато запрошував у гості… — кажу тихо, але вона ніяк не відповідає. Подає мені склянку й пігулку парацетамолу. Випиваю й знову лягаю під ковдру.
— Зроблю тобі малинового чаю, — мама виходить й повертається через декілька хвилин з чашкою чаю. — Домовлюсь з Катею, щоб наглянула за тобою поки буду в санаторії, — не вірю в те, що вона зважилась залишити мене вдома саму. Оце прогрес! Аж самопочуття поліпшилось від такої новини. — Обіцяй, що дотримуватимешся графіку й нормально харчуватимешся.
— Все виконаю, Алло Федорівно, — усміхаюсь, а всередині все співає, що цього року я не поїду у санаторій, який вже набрид за стільки років.
Звісно, на ранок ми не йдемо по магазинах й не купуємо необхідні речі та канцелярське приладдя. Я декілька днів проводжу в ліжку і на заміну слабкості й високій температурі приходить кашель, який не дає нормально спати. Мама їде на відпочинок, а тітка Катя забігає до мене після роботи майже кожного дня. Приносить фрукти, а я передаю їх Даші, бо не можу стільки з’їсти сама. Багато читаю, готуюсь до початку навчання й паралельно вчусь готувати через відео в ютюбі та дивлячись відому кулінарну передачу по телевізору.
#165 в Сучасна проза
#1117 в Любовні романи
#266 в Короткий любовний роман
випадкове знайомство, від ненависті до кохання, студентське життя
Відредаговано: 30.10.2021