Поліна
— Поль, ти чому зависла? Ходімо, — тягне за руку Надя. — Вирячаєшся, наче в клубі ніколи не була, — говорить голосно, намагаючись перекричати музику, яка гепає так, що аж підлога трясеться.
— Ти ж казала, ми підемо на студентську вечірку, — роздивляюсь по сторонах й розумію, що звичайні студенти в такі місця не ходять. Це було зрозуміло ще на вході, коли ми оплачували квитки. Точніше — маленькі сріблясті печатки на руках.
— Ой, здались тобі ті студенти, від них і коктейлю не дочекаєшся, — відмахується дівчина й тягне мене далі.
Кружляємо біля столиків, але вільного місця не знаходиться. Всі або зайняті, або заброньовані. У підсумку, сідаємо на високі табурети за барною стійкою. Надька одразу замовляє два коктейлі, абсолютно не зважаючи на мої заперечення. І взагалі вона відчуває себе тут, наче риба у воді, чого абсолютно не можна сказати про мене. Останній раз була у клубі, коли святкували випускний з однокласниками. А до того, світу білого не бачила за навчанням.
Через спеку жахливо хочеться пити, тому обережно куштую коктейль через трубочку. Ммм, а він доволі смачний. Прохолодний, з приємним цитрусовим смаком й дуже легким, майже непомітним, присмаком алкоголю. Не думаю, що сп'янію від нього, тому роблю ще декілька ковтків. Надька підтанцьовує, сидячи на табуреті, й виглядає дуже задоволеною. Відчуваю себе білою вороною і дуже хочу влитися у цей яскравий, нічний світ. Зрозуміти від чого ж всі так кайфують.
Якийсь молодик налітає на нас, ледь не збиваючи мене з місця. Протискується між табуретами й замовляє пляшку пива. Підморгує нам по черзі, абсолютно не турбуючись про свою поведінку. Надька кокетливо усміхається йому, а я обурена до межі, бо він навіть не вибачився.
— Ей, — вигукую, коли він, вхопивши пляшку пива, мчить назад. Та де там. Мене ніхто не чує.
— Сподобався? — з голосним сміхом запитує Надя. Вона вже впоралась зі своїм коктейлем й куштує наступний. Спадає думка, що я дарма погодилась піти з нею у клуб, але мені так хотілось розвіятись, що прийняла пропозицію майже незнайомої людини.
— Мені ніколи не сподобається такий нахаба.
— Всі вони такі, — махає рукою, уважно роздивляючись присутніх.
Я навіть заздрю її легкості та чудовому настрою. Вона здається щасливою. Усміхається хлопцям, наспівує сучасну мелодію й схоже, абсолютно не думає про майбутнє навчання в університеті. А я… Мабуть, мама вбила в мені підлітка. Я одразу стала дорослою. Замість прогулянок з подругами, у мене заняття з репетиторами, замість вечірок й дискотек — читання важливих книг. А сьогодні ми пів дня простояли в холі університету, щоб побачити моє ім’я в списку бюджетників. І мама раділа більше за мене, бо сама давно вирішила, де буде навчатись її донька.
З восьмого класу я чула про важливість занять з репетиторами та щільний графік навчання без вихідних, щоб не відволікатись від процесу. Я спала біля книжок, гуляла з ними й дружила, до речі, теж. І сьогодні, відчувши таке бажане полегшення, я просто мріяла вирватись хоч кудись, щоб не бачити свій стіл, стопки книг та підручників з ЗНО й не чути бурчання мами. Інколи мені здається, що вона не помічає настільки сильно давить на мене морально. Або ж робить це спеціально, щоб з дівчини я перетворилась на робота, який слухняно виконує накази. І я вдячна Наді, що вона запросила мене з собою, хоч ми й познайомились зовсім недавно, на вступних іспитах. Моя компанія давно втекла від занудної заучки, у якої ніколи не вистачало часу на друзів.
Засмучена своїми роздумами, роблю декілька ковтків коктейлю, але він дуже швидко закінчується. Надя пропонує замовити ще і я погоджуюсь. Дістаю гаманець і пригощаю дівчину. Цього разу напій солодкий, з яскравим смаком малини й алкоголь відчувається більше. Ковтаю приторну суміш, бо хочу розслабитись і хоч на сьогоднішній вечір забути про атмосферу вдома.
— Ходімо танцювати, — зіскакує з табурета дівчина й тягне мене за руку.
Ледь встигаю зістрибнути, щоб не впасти, й зі сміхом йду за новою подругою в натовп. Зараз вона вже не здається мені такою дивною, як на початку. Мамі вона не сподобалась одразу. З першого погляду на дівчину, вона стиснула губи в тонку лінію, що означає тільки одне — вона проти нашого спілкування. Хоча, я не дивуюсь, бо їй не подобаються всі. Жодна моя подруга не викликала в мами симпатії. Про хлопців взагалі мовчу. З таким контролем, перший хлопець у мене з’явиться в тридцять років.
Динамічний танець і алкоголь в крові роблять своє діло і я, нарешті, відчуваю таке бажане полегшення. Розум відмовляється думати про навчання, майбутнє в університеті й реакцію мами на мій похід до нічного клубу. Добре, що пропозиція Наді й мамин від’їзд до тітки так вдало збіглись. Вона повернеться завтра вдень, коли я сидітиму у своїй кімнаті й читатиму книгу. Я все спланувала, вона не дізнається про мій шалений відпочинок з Надею.
На танцмайданчику спекотно і я вже шкодую, що одягла джинси, а не спідницю. Через свою необізнаність я невдало підібрала вбрання для клубу. Моя святкова біла блузка більше підходить для уроку, аніж для тусовки. Надя хапає за руку й знаками показує, що варто перепочити. Я й сама не проти, бо страшенно хочеться пити. І звісно ж, дівчина знову замовляє якісь слабоалкогольні напої. Випиваю одразу половину, щоб вгамувати спрагу. Відчуваю легкий туман у голові й вирішую знайти вбиральню, щоб освіжитись. Стою у черзі й розумію, що випила забагато. Солодкі й прохолодні коктейлі виявились оманливими й зараз мене трохи хитає. Мию руки й майже вмиваюсь холодною водою, оминаючи нафарбованих тушшю очей. Стає трохи легше. Вирішую більше не пити й повертаюсь до Наді.
На місці її не знаходжу, тому сідаю й чекаю поки з’явиться. Через декілька хвилин вона підлітає до стійки й щось дуже швидко белькотить на вухо. Слова нерозбірливі, але на обличчі безмежне щастя. Хапає мене за руку й змушує йти за собою. Думаю, що йдемо танцювати, але ні, вона веде мене до столика майже в кінці залу. За ним на невеликих диванчиках сидять два чоловіка. Відчуваю хвилювання й змушую дівчину зупинитись.
#249 в Сучасна проза
#1710 в Любовні романи
#387 в Короткий любовний роман
випадкове знайомство, від ненависті до кохання, студентське життя
Відредаговано: 30.10.2021