Глава 50

Глава 50
Пітер Чайлд на єдинім подиху вибіг східцями до 
широкого ганку власного будинку. Його розпирало 
від нетерпіння обійняти дружину та дітей, які чекають 
на нього у сховищі, проте він вирішив на хвилинку 
заїхати додому і забрати деякі необхідні речі, які рідні,  
поспішаючи, мабуть, забули чи не встигли взяти.

Побачивши обидва автомобілі в гаражі, що був 
відчинений, полковник вельмиздивувався. Атодіподумав,  
що, мабуть, сім’я вирішила добиратися до сховища,  
викликавши таксі, щоб не привертати увагу чужих очей 
до своїх персон. Що ж, розумно. 
Вхідні двері були не замкнені. Це знову ж не 
сподобалося господареві будинку, і він із похмурим 
обличчям переступив рідний поріг і опинився у широкому 
передпокої. Важкий трупний запах вдарив у ніс. Чайдл 
гидливо зморщився і прикрив обличчя рукою. Але через 
секунду з виразом жаху та паніки на обличчі вибіг на 
другий поверх, де була сімейна спальня. 
Картина, що відкрилася полковникові Чайлду, ледь 
не звалила його з ніг. Він затремтів і, щоб втриматися на 
ногах, схопився рукою за одвірок. Його дружина Барбара 
лежала в ліжку, разом із дітьми – Керрі та Роні. Обличчя 
покійників були здутими і посинілими. Кров, що витікала 
перед смертю з рота та носа, запеклася і почорніла. Вигляд 
дітей та дружини відображав страждання та зневіру, яку 
вони пережили в останні свої хвилини. Біля дружини 
лежав чорний смартфон. Чайдл упав на коліна поруч 
із ліжком, і взявши телефон до рук, увімкнув його. На 
сенсорному екрані побачив єдиний відеофайл, який він 
відразу активував. 
„Пітере! – зверталася Барбара Чайдл з дисплею. –  
Якщо ти знайдеш цей відеозапис, то знай, що ми виконали 
все правильно, згідно з твоїми розпорядженнями. Я взяла 
дітейімивчаснодісталисядосховища. Протевоновжебуло 
зачинене. Всю споруду оточували спецпризначенці ФБР, і 
ми боялися там залишатись, тому вирішили повертатися 
додому. По дорозі додому я зайшла до супермаркету, щоб закупити продукти на довший час, і там же, мабуть,  
і заразилася цим триклятим вірусом. Уже ввечері в мене 
й у дітей були симптоми хвороби. Мені дуже шкода. Ми 
тебе дуже любимо і страждаємо тут без тебе. Прощавай,  
милий!». 
Барбара потрісканими губами поцілувала екран і на 
цьому запис закінчився. 
– Ні!!!! Цього не може бути! 
Полковник Чайдл у нападі люті жбурнув телефоном об 
стіну і розтрощив його на друзки. Потім, опам’ятавшись,  
почав збирати деталі, немов найцінніші скарби.  
Поглянувши на свою мертву сім’ю, він упав на підлогу і 
гірко розридався. 
***** 
Старійшина, коли побачив свого помічника, навіть не 
здивувався, що той потрапив до сховища непоміченим.  
Зірвавшись із крісла, він вибіг з-за робочого столу і 
схильовано закричав: 
– Пітере! Цей шмаркач виклав у соцмережі детальний 
опис формули вакцини. Незабаром її почнуть розробляти 
лабораторії в усьому світі! Наш план провалився! 
Хоча полковник Чайдл мав доволі розгублений вигляд,  
проте він мовчки сприйняв шокуючу для Старійшини 
новину. Можна було б запідозрити, що думками він 
перебуває десь зовсім далеко. Та коли його кремезна 
постать наблизилась до боса, то його обличчя набрало 
осмисленого вигляду. Очі загорілися вогнем ненависті,  
а губи зімкнулися так, що кров від них відійшла, і вони 
побіліли. Блискавичним рухом він вийняв із кишені пробірку з прозорою рідиною і, нічого не пояснюючи 
Старійшині, розбив ємність об його сиву голову.  
– Це тобі, покидьку, за моїх дружину та дітей! 
Дрібні скляні осколки порізали шкіру на чолі,  
і обличчям Дональда Купера потекли яскраво- 
червоні крапельки крові. Приголомшений масштабом 
катастрофи, що тільки що тут сталася, Старійшина не 
втримався на ногах і сів на килим, що вкривав підлогу 
в його кімнаті. 
Полковник Чайлд, ніби нікого не бачачи, розвернувся 
і попрямував до виходу. Старійшина тремтячими руками 
вийняв із кишені пістолет і з виявом безсилої люті 
випустив у свого колишнього помічника всі набої. Навіть 
тоді, коли пістолет вже тільки ледь чутно клацав, він все 
ще тиснув на спусковий гачок.  
Полковник лежав нерухомо і не подавав ознак життя.  
З численних кульових отворів витікала кров. 
На звук пострілів до кабінету вбігли секретарка і 
начальник охорони. Секретарка, побачивши тіло Чайлда,  
скрикнула і прикрила уста долонею, а керівник охорони 
тільки зверхньо поглянув на вбитого і звернувся до 
Старійшини: 
– Сер, я маю для вас погану новину. Пів години тому 
Пітер Чайлд підірвав таєминй тунель виходу зі сховища.  
Тепер залиишився тільки головний вхід. Ми відрізані від 
світу остаточно. 
– Геть звідси! – гнівно закричав Купер. – Залишіть 
мене насамоті! 
Ніхто не став випробовувати долю. Всі хутко покинули 
кабінет. Старійшина втомлено опустився у своє крісло і 
обхопив голову руками.

„Що тепер робити? – запитував він сам у себе.  
– Вакцина тільки в них, а бункер увесь інфікований 
божевільним полковником. Варіантів лише два: вийти зі 
сховища і здатись на милість ворога або...” 
Старійшина натиснув на декілька кнопок, що були на 
пульті зв’язку, і промовив: 
– Кириле! У мене до тебеє ще один наказ! 
– Слухаю вас уважно, містере Купер, – озвався голос 
російського хакера із пульта.  
– Зашифруй так комбінації доступу до сховища, щоб 
ніхто й ніколи не зміг сюди потрапити. 
– За „ніколи” гарантувати не зможу, проте на 
дешифроку вони затратять місяці, це я вам обіцяю. 
– Виконуй! – Купер вимкнув зв’язок і відкинувся на 
спинку крісла. 
„Тепер залишилось не довго чекати”... – подумав він.