Глава 48

Глава 48
Вертикальна посадка F-35В, коли сопло двигуна 
повернулося вниз на 95 градусів і літак, зависнувши 
в повітрі, почав повільно опускатися, справили апокаліптичне враження на багаточисельні колонії 
пінгвінів. Тисячі їх із панічними криками кидалися в 
холодні морські води, рятуючись від жахливого, залізного 
монстра, який вторгся звідкись із неба у їхній райський 
куточок. 
– Сподіваюсь, екологи нам пробачать вигнання 
пінгвінів із острова, – Максим зняв шолом і намагався 
перекричати гул турбореактивного двигуна.  
– На кону зараз доля всього людства– крикнув у 
відповідь Кілрой. – Пінгвіни якось переживуть цю 
незручність. 
Легкий поштовх – і винищувач надійно зафіксував 
шасі на доволі плоскій, кам’янистій площині острова.  
Заглушивши двигун, пілот відчинив кабіну. 
– Нарешті ми на місці, – промовив задоволений 
американець. – Часу обмаль, тож не можна гаяти ні 
хвилини. 
– Звичайно, містере Кілрой, – визанв правоту його слів 
Макс, відщіпаючи ремені безпеки. – Я знаю, де тут що 
знаходиться. Берімо спорядження для занурення – і гайда 
якнайшвидше до підводної бази.  
Двері головного корпусу антарктичної станції 
„Вернадський” вічинились – і до літака помчались четверо 
чоловік у яскраво-помаранчевих куртках. 
– Містере Кілрой, – звернувся до американця один 
із чоловіків, який через сиву, пишну бороду нагадував 
Святого Миколая. – Нас попередили про ваш приліт. Я –  
метеоролог Норіс, а це – мої колеги: Бланк, Коста та Треві.  
Ми зі станції Палмер, але після недавнього інциденту 
Український антарктичний центр попросив нас про 
допомогу, і ми вже декілька днів живемо тут.

– Дякую за зустріч! – Кілрой привітався з кожним за 
руку. – На нас очікує повно роботи. 
– Човен на ходу і готовий відпливати, – заметушився 
полярник Норіс, – проте є проблема… 
– Яка? – різко запитав Кілрой. 
– Маємо тілки один балон із киснем, – відповів Треві,  
смаглявий молодий чоловік у круглих, подібних до пенсне,  
окулярах. – Бо апарат із дозаправки балонів зламався.  
– От халепа! – вилаявся Кілрой. – Доведеться 
занурюватись комусь одному. 
–Це не проблема, – запевнив Кілроя Макс і, коли всі 
здиво вано поглянули на нього, пояснив. – Я вже колись 
побував на підводній базі і добре знаю, де і що там 
розташовано, тому швидко зорієнтуюсь і знайду тайник.  
– Ну гаразд, – недовірливо пробурмотів Кілрой. – Це 
дійсно просте завдання. Гадаю, ти впораєшся. 
Полярникитановоприбулівзялисумкизіспорядженням 
і швидко попрямували до пірсу, біля якого на неспокійних 
хвилях гойдався моторний човен „Зодіак”. 
***** 
Максим просувався підводинм тунелем, немов 
гігантська риба, напружено орудуючи ластами і 
випускаючи поперед себе потужний промінь від ліхтаря.  
Його тіло не відчувало втоми, а всі думки зводилися до 
однієї заповітної мети: знайти таємний сховок, про який 
писав у листі Краузе, і якомога швидше врятувати друзів,  
а разом із ними – тисячі нещасних, котрі, інфікувавшись,  
перебували на межі життя та смерті.

Піднявшись бетонними східцями на пірс, він пройшов 
повз навічно завмерлий підводний човен, зловісні 
контури якого проступали із темряви. Гулкі кроки 
відлунювали в гігантській печері і загострювали гнітюче 
відчуття порожнечі цього неприємного місця. Намацавши 
променем прожектора генератор із батареями, Макс,  
дотримуючись інструкції від полярників, запустив його 
і відразу прикрив долонею очі від разючого освітлення.  
Поруч лежали тіла розстріляних морських піхотинців.  
Полярники, що прибули зі станції „Палмер”, запакували 
їх у великі, чорні мішки, проте на поверню підняти не 
змогли, тому й залишили тут очікувати військових із 
великої землі.  
Вхід до лабораторії був відчинений, проте, перш, ніж 
проникнути туди, Максим увійшов до генераторної, щоб 
подати живлення на всю підводну станцію. Від вигляду на 
велику калюжу крові на підлозі серце Макса стиснулося 
і забилося частіше. Тут загинули його співвітчизники від 
куль китайських штурмовиків. Юнак відшукав рубильник і 
потягнув його на себе. Двигун затарахкотів і почав подавати 
електричний струм. Можна було продовжувати путь далі. 
Кабінет керівника лабораторії містився поруч із 
приміщенням для зберігання біоматеріалів. Власне, саме 
звідси горезвісні китайці вивезли смертельно небезпечний 
„Протей” у широкий світ.  
У кабінеті не було нічого зайвого: робочий стіл,  
невеличка кушетка та шафа для зберігання документів.  
Максим запримітив потрібний кут за столом, у якому мав 
бути таємний сховок. 
Клякнувши на коліна, хлопець вперся руками в 
холодну, керамічну плитку. Лише посвітивши на стіну ліхтарем, він загледів тоненьку смужку між білими 
кутами. Доклавши певних зусиль, Макс натиснув на кут, і 
той, піддавшись, провалився до середини. А замість нього 
виїхала прихована шухляда, на дні якої лежав грубий 
зошит. „Revista de investigacion”32 – прочитав Максим 
напис на палітурці і розчаровано посвітив ліхтарем 
углиб, шукаючи щось на кшталт пробірок чи пластикових 
контейнерів. Проте шухляда була порожньою.  
Розгорнувши зошит, Максим побачив рядки формул 
та коментарі до них, написані іспанською. На інших 
сторінках було таке ж: формули, таблиці і тексти. Не 
довго вагаючись, Максим засунув безцінну знахідку до 
непромокальної сумки і щодуху помчав до виходу.