Глава 45

Глава 45
– Містере Купер, надсилаю вам зображення із су- 
путинка та з деяких відеокамер Сан-Паулу. 
– Дякую, Кириле, ти зразково попрацював! 
Старійшина вимкнув зв’язок і збільшив картинку на 
своєму моніторі.  
Вулиці великого міста перекривали танки та 
спеціалізовані гуманітарні машини. Військові в захисних 
шоломах з респіраторами, приготувавши автоматичну 
зброю, вишикувались у щільну лінію загородження і 
стримують оскаженілий натовп. Згідно зі звітами, уряди 
деяких країн вже застосували збройне насильство,  
щоб вгамувати бунтівне населення, яке відмовлялося 
підкорятись умовам суворого карантину. Сотні загиблих,  
тисячі важкопоранених. Ну що ж, агонія помираючого 
світу розпочалась... 
Дональд Купер викликав секретарку. 
– Чи надійшли відомості від полковника Чайлда?  
– Так, містере Купер, – відповіла молода жінка,  
одягнена в класичний діловий костюм. – Детальний звіт 
я завантажила у ваш комп’ютер. У всіх містах Європи та 
Азії місії здійснені успішно. Проблеми виникли тільки в 
Сіднеї. 
– Що саме сталося? 
– Не жаль, носій не витримав довготривалий переліт і 
помер на борту літака. Всіх пасажирів та екіпаж помістили до суворого карантину, проте наші союзники з Австралії 
вже працюють над цією проблемою. 
– Ось і чудово! – губи Старійшини спробували 
відтворити щось подібне до усмішки. – Що ще? 
– Так, є ще одна неприємна новина, – секретарка 
невпевнено переступила з ноги на ногу. 
– Що? Яка ще новина? – Куперове обличчя знову 
скам’яніло, а хижі очі зосередились на підлеглій. 
–Дружина та діти полковникаЧайлда не встигли ввійти 
до сховища, перш ніж ФБР та військові заблокували вхід.  
Таємної лазівки вони, нажаль, не знають, а в Вашингтоні 
вже зафіксовані перші жертви віруса. 
Старійшина підвівся і почав неспокійно розходжувати 
кабінетом, щось ретельно обмізковуючи. 
– Це дійсно дуже погана ситуація, – промовив Купер 
суворо. – Наказую не повідомляти про це полковнику.  
Навпаки, якщо він вийде на зв’язок, скажіть йому, що все 
гаразд, а його родина в безпеці. 
– Гарад, містере Купер. 
Секретарка вийшла з кабінету, зачинивши за 
собою масивні, дубові двері. Дональд Купер став біля 
імітованого вікна, яке створювало цифрову ілюзію живої 
природи за шклом, хоча бункер був глибоко під землею.  
Купер почав масувати міцними пальцями власне гостре 
підборіддя. У своїх думках Старійшина дійшов до єдиного 
висновку: якщо хтось залишився по той бік сховища, то 
це означає однозначну і неминучу смерть. Вона остаточно 
запанує на поверхні Землі не пізніше, як за якохось 
десять-п’ятнадцять днів. Довше зможуть протриматись 
спеціалізовані укриття для уряду, багатих бізнесменів та 
впливових можновладців. Але і до них – рано чи пізно – дістанеться смертоносний штам. Врятується зовсім 
невелика кількість людей, з природнім імунітетом, але 
дружини Пітера Чайдла з дітьми серед них швидше за все 
не буде.  
– От лайно! – гнівно викрикнув Старійшина і щосили 
гепнув рукою по підвіконнику. Потім він міцно стиснув 
кулаки і в його холодному погляді зародилося якесь 
рішення.