Глава 44

Глава 44
24 грудня. Ватикан 
18.00 
Том О’Брайн був скромним службовцем однієї ва- 
шингтонської бухгалтерської фірми, котра не надто щедро 
винагороджувала його за титанічну працю, проте вимагала 
повної самопожертви та відданості справі. У свої 35 років 
Том мав вигляд провінційного вчителя математики, який 
ще й не слідкує за своєю зовнішністю. Неакуратний,  
часто – з не підстриженим волоссям та непропорційно 
великими окулярами в темній оправі на видовженому 
худому обличчі. Його довгов’яза фігура виділялася на 
фоні туристів, бо майже двометровий зріст робив його 
вищим від більшості людей. 
Похмуре римське небо просльозилося дрібним 
дощем, уся площа Папи Пія дванадцятого, на яку вий- 
шов О’Брайн, заблищала мокрою бруківкою, від- 
биваючи світло старовинних лампових ліхтарів. Сотні 
найрізноманітніших парасольок замерехтіли перед 
втомленими очима бухгалтера. Він важко переступав із 
ноги на ногу, страждаючи від нестерпного кашлю, який 
не давав повноцінно вдихнути і намагаючись з останніх 
сил не втратити свідомість. 
Том О’Брайн був переконаним атеїстом, нелегка доля 
„старшого куди пошлють” давно вже його переконала, що 
ніякого Бога нема, а всі релігії – це комерційні проекти,  
мета яких – викачати з наївних вірян якнайбільше грошей.

Навіть коли Том виграв у лотерею двісті тисяч доларів і 
його мати урочисто заявила, що це для нього подарунок 
Божий, закликаючи сина піти до молитовного дому і 
воздати Всевишньому подяку, то він тільки відмахнувся,  
сміючись. Натомість поїхав із друзями у Вегас, де успішно 
весь свій виграш пустив на вітер за якихось чотири дні.  
Якщо би Бог справді існував на світі, він би цього не 
допустив! 
Площа Пія дванадцятого, поступово розширюючись,  
влилася в гігантських розмірів площу Святого Петра.  
Чисельні пилігрими зібралися тут, щоб дивитися на 
великому екрані трансляціюної Різдвяної Служби, яку 
Папа в цей час розпочав служити в Соборі. Попереду 
забіліли величні колони авторства Берніні, над якими 
вишикувалися в ряд скульптури святих. У їхніх кам’яних 
обличчях знесилений турист не зустрів ані краплі 
співчуття чижалюдо себе, нещасного. Лише холоднийдощ 
змивав липкий піт із його гарячого обличчя і посилював 
лихоманку, що трясла О’Брайном, немов від малярійного 
нападу. 
– Пити! – простогнав кволо О’Брайн до араба,  
вуличного торгівця напоями та солодощами з пересувного 
візка. 
– Пляшка води – п’ять євро, – жваво відповів вихідець 
із Близького Сходу. – У сеньора є гроші? 
– Ні, – сумно похитав головою американець.  
– Ну, тоді тобі ось туди, – араб вказав коричневим 
пальцем у бік Собору Святого Петра. – Там папа таким,  
як ти, безкоштовно наливає! 
Араб розсміявся, а за ним зареготали й туристи, що 
чекали своєї черги.

О’Брайн вже давно хотів піти звідси якнайдалі, де тихо 
і сухо, проте якась невидима сила не дозволяла йому це 
зробити. Ноги й руки не слухалися його наказів. Свідомість 
повністю, мов туманом, затягнуло, і гість із Америки 
повалився на торгівця та на його візок із пластиковими 
пляшками. Араб погрозливо закричав і почав ногами 
відштовхувати непритомного. Але в цю хвилину підбігли 
два карабінери у чорній поліцейській формі і приклалися 
кийками до самого торгівця. 
– Ти що – не бачиш, виродку, – сказав один, – людині 
стало зле і їй потрібна медична допомога!? 
Араб щось промимрив на незрозумілій мові і поповз 
визбирувати порозкидувані пляшки. 
***** 
24 грудня. Мекка 
Саудівська Аравія 
Серце Мухамеда Хатиба переповнювалось радістю та 
величним трепетом: ось-ось здійсниться його давня мрія 
і священний обов’язок, як богомільного мусульманина.  
Він втілить, нарешті, в життя заповіт своїх батька та діда і 
відбуде паломницький хадж до Мекки – місця народження 
Пророка та найбільшої святині ісламу.  
Хоча Мухамед і не планував цю поїздку в найближчі 
роки, проте провидіння Аллаха було іншим. Дивний 
чоловік розшукав його і звелів обов’язково цю місію 
виконати. Якась незрозуміла сила спонукала його 
покинути всі справи і вирушити в подорож. Жаль тільки,  
що йому не дозволили взяти з собою рідного брата Тарика:  
вони завжди мріяли поїхати до Мекки разом.

Прибувши літаком до Джидди – трьохмільйонного 
міста на саудівському півострові, Хатиб поринув у 
атмофсеру духовності та молитви. Уже в аеропорту,  
до якого зліталися на прощу люди з усього світу, йому 
безкоштовно подарували іхрам – спеціальне біле вбрання,  
що за довжиною сягало нижче колін і складалося з двох 
великих шматків незшитої тканини. Одягнувши іхрам,  
новоприбулий вигукнув крізь сльози: 
– Лаббайк, Аллахумма, лабайк! Ла шарика лана 
лаббайк29. 
Позбувшись своєї старої одежі та всіх інших речей,  
Мухамед віддав себе повністю в руки Всемогутнього 
Аллаха. Бля аеропорту він сів у безкоштовний автобус,  
перед тим вколовши собі рятівну ін’єкцію, оскільки стан 
здоров’я невпинно погіршувався. Дія ліків та велике 
духовне піднесення дали змогу безперешкодно подолати 
переїзд до Мекки і ступити на священну землю.  
Тисячірадіснихлюдейоточувалийогозусіхбоків, вони 
славили Творця і Його Пророка, випромінюючи неземну 
радість та умиротворення. Після семиразового обходу 
навколо Кааби30, стомлений, проте безмежно щасливий 
Мухамед Хатиб почав звершувати намаз. Помолившись,  
підвестися з колін Мухамед уже не зміг. Його нерухоме 
тіло зауважили богомольці і викликали службову охорону,  
яка його доправила до місцевого моргу. Під час хаджу у 
Мецці може перебувати понад мільйон осіб, тож випадки 
смерті паломників тут є звичним явищем. Охоронці навіть 
не звернули увагу на тонесенькі цівки крові на краях губ 
29 Так, я тут, Господи , я тут. Нема нікого, рівного Тобі. Так, я тут. (з араб.) 
30 Кааба – кам’яна споруда прямокутної форми в центрі Священної  
Мечеті у Мецці, головне святилище ісламу. Місце першого святилища, яке  
з волі Бога тут збудував Адам.