Глава 43

Глава 43
Біля трапу літака гостей із США вже чекали. З-поміж 
групи людей, в якій налічувалось шість осіб, вийшла 
молода чорнява жінка, якій важко було б дати більше, ніж 
тридцять п’ять років, і привітала новоприбулих: 
– Мене звати Наомі Вайс, я – спеціальний представник 
Моссаду26 і буду куратором всієї операції на території 
Ізраїлю. Зі мною також перебувають Шимон Рубін,  
представник цахалу27 та Йосип Зельс зі своєю помічницею 
Ребеккою Шейнвальд. Вони обоє з національної служби 
здоров’я. До ваших послуг автомобільний транспорт,  
гелікоптери, поліція, армія, одне слово – все, що необхідно. 
– Дуже приємно, пані Вайс, – по-діловому потиснув 
жінці руку помічник директора ЦРУ Кілрой, – але давайте 
відразу перейдемо до справи. Чи ви встановили, де 
перебуває розшукувана Меган Райт? 
– Так, містере Кілрой, ми опрацювали всі дані із 
відеокамер аеропорту, – обличчя Наомі стало діловим 
та суворим, – і відстежили цю особу. Вона прибула 
до Ізраїлю під прізвищем Роуз Міллер. Камери 
зафіксували, як вона сідає в автобус, який довіз її до 
Єрусалиму. Годину тому вона його покинула і зникла з 
нашого поля зору. Тепер її шукають всі можливі служби 
нашої держави. 
– Що пропонуєте робити далі? – запитав розвідник. 
26 Моссад – національна розвідка Ізраїлю 
27 Цахал – збройні сили держави Ізраїль

– Їхати до Єрусалиму, – твердо відповіла пані Вайс.  
– Можливо, поки ми туди прибудемо, розшукувану особу 
вже затримають. 
Амелія Ковлаьська, не дочекавшись, поки її 
відрекомендують, вийшла вперед і різко зауважила: 
– Сподіваюсь, ви усвідомлюєте, що вона – не просто 
якась злочинниця, це – біологічна бомба масового 
знищення на двох ногах! 
–Звичайно, докторе Ковальська, – Наомі Вайс приязно 
всміхнулася, демонструючи обізнаність. – Ми свідомі 
вірусної загрози і добре підготувалися. 
Доктор Зельс, старший лисуватий чоловік із довгою,  
пишною бородою відрапортував: 
– До Єрусалиму введено армійські частини. Разом з 
військовими працюють півтисячі наших медиків, і все 
готове до ексренного карантину. Якщо буде треба, ми 
ізолюємо місто від усього світу. 
– Друзі, пропоную продовжити обговорення в 
дорозі! – військовий із нашивками полковника, якого 
відрекомендували як Шимона Рубіна, галантно запросив 
спочатку жінок, а пізніше всіх інших до військових 
автомобілів, що стояли з відчиненими дверцятами. 
– Гаразд, – погодився Кілрой, – час тепер – безцінний,  
дорогою обміркуймо деталі. 
Усі хутко розмістилися в автомашинах і через хвилину 
два броньовані „Хеммери”, в супроводі поліцейського 
ескорту з мигавками, зірвалися з місця і виїхали з авіабази 
на шаленій швидкості.

***** 
Темна, кам’яна пустеля змінилася на осяяну 
ліхтарями та освітлененими вікнами околицю Єрусалиму.  
Після холодного Вашингтону приємно було побачити 
вічнозелені кипариси та густолисті пальми, поміж якими 
прогулювалися люди в тоненьких светрах та легких 
курточках.  
Максим сидів на задньому сидінні позашляховика,  
затиснутий з одного боку майором Титаркевичом, а 
з іншого – не менш кремезним агентом Вільсоном. З 
переднього сидіння доносився дзвінкий голос Амелії 
Ковальської, яка телефонічно з’ясовувала якісь важливі 
питання із головним офісом Всесвітньої Організації 
Охорони Здоров’я із Женеви. Водій джипа – молодий,  
чорнявий військовий час від часу поглядав на вродливі 
пасажирку, не промовляючи жодного слова.  
Макс поглянув праворуч: саме почали пропливати 
перші будівлі стародавньгоо міста за вікном. Джеремі 
Вільсон сидів, прикривши очі правицею, і шепотів ледь 
чутні слова молитви: 
– Шма, Ісраель! Адонай Елеоейну! Адонай ехад.  
Барух шем квод малхут леолам ваед28... 
Коли агент ФБР закінчив молитися, Максим в нього 
запитав пошепки: 
– Ви знаєте іврит? 
Вільсон відволікся від своїх думок і поглянув на юнака. 
– На жаль, ні. Слів цієї молитви навчила мене моя 
бабця, і ми щодня її проказуємо в нашй родині. Тепер її 
28 „Шма Ізраель” – „Слухай, Ізраїлю! Господь – Бог наш, Господь – єдиний...”  
Єврейська щоденна молитва, що складається з чотирьох цитат Тори.

знають також і мої діти. Як ти розумієш, я маю єврейське 
походження. 
– О! Це чудово, – зрадів Макс, – мій дідусь також був 
євреєм, а бабуся – українкою. Правда, вона дотримується 
християнського віросповідування. 
– Я не дуже розуміюся в релігієзнавстві. – сказав 
Вільсон, – але схиляюся думки, що Бог – один і всі головні 
релігії світу несуть в собі основні морально-етичні 
цінності: любов, милосердя, прощення, праця над своєю 
досконалістю. 
– Погоджуюся з вами. А що означають оці 
восьмисвічники, що горять майже в кожному вікні? –  
Максимвказав рукоюна вікна будинків вздовжавтодороги. 
– Це ханукальні менори, – пояснив агент Вільсон.  
– Попри традиційне святкування Різдва, особливо 
туристами-християнами, вцідні випалоінше, надзвичайно 
важливе для євреїв свято – Ханука. 
– І що це за свято? – з цікавістю долучився до розмови 
майор Титаркевич. 
– А свято це походить ще від другого століття до 
нашої ери, коли Єрусалимський храм захопили війська 
сирійського царя-язичника Антіоха четвертого Єпіфана.  
Воїни осквернили жертовник, зарізавши на ньому 
свиню, – нечитсу тварину і розлили всюди її кров. У сто 
шістдесят сьомому році спалахнуло повстання Маккавеїв 
і вже у сто шістдесят четвертому році повстанці звільнили 
храм, очистили його від скверни. Юда Маккавей і його 
прибічники хотіли запалитименору і освятити найдорожче 
для кожного єврея місце, проте олії, яку вони відшукали,  
було так мало, що менора могла б горіти тільки один день.  
Однак Маккавеї все ж запалили вогні і тоді сталося чудо: олії вистачило рівно на вісім днів, якраз протягом цього 
часу приготували нову чисту олію для менори. Згадуючи 
це чудо, яке вчинив Яхве, відтоді всі євреї святкують свято 
Хануки – торжество перемоги добра над злом, світла –  
над пітьмою. Це свято віри і надії. 
– Християни також влаштовують Маккавеїв, –  
сказав Макс, – їхній день у нашому календарі, здається,  
чотирнадцятого серпня і по-народному називається 
Маковія. 
– Бачите, – засміявся Вільсон, – наші релігії мають 
багато спільного. 
– Прошу вибачення! – перервав релігієзнавчу бесіду 
водій. – Спецагент Вайс щойно повідомила, що втікачку 
знайдено за менш, ніж кілометр, звідси. 
Автоколона промчала на червоне світло і в’їхала 
до старого міста. Вулицями, вимощеними кам’яними 
брилами, прогулювалося багато туристів, паломників та 
місцевих городян. Вони з цікавістю та деякою тривогою 
спостерігали, як військовий кортеж загальмував поблизу 
Стіни Плачу. З окремих автобусів повиходили військові в 
захисних костюмах, що своїм яскраво-жовтим кольором 
особливо вирізнялися в людському натовпі. 
Полковник Рубін, вистрибнувши з авто, насамперед 
почав віддавати накази, створюючи периметр навколо 
ймовірно зараженої зони. Поруч зі своїми людьми 
працювали доктори Зельс та Шенвальд. Військові 
виставляли заслони із металевих щитів та стовпчики із 
застерігальними написами.  
Нараз неподалік Стіни Плачу якась жінка істерично 
закричала: 
– Тут бомба! Терористична атака!