Глава 39

Глава 39
Вогні великого міста простяглися на багато кілометрів.  
На річці Потомак, підсвічені бортовими прожекторами,  
курсували запізнілі прогулянкові кораблики. Максим з 
висотидививсяна американськустолицючерезілюмінатор 
гелікоптера і боровся із панічним відчуттям майбутньої 
катастрофи. Джина, який загрожує знищенням усьому 
людству, вже випущено з пляшки. Згадалися зітлілі трупи 
на підводному човні та лабораторії в Антарктиді. Вірус 
„Протей” знищив своїх творців і весь персонал бази за 
лічені години, не даруючи жодного шансу. Якщо його не 
зупинити, то це саме станеться і в планетарному масштабі.  
В пам’яті Макса промайнув образ батьків, бабусі, обличчя 
Жанни, що, як завжди, красиво всміхається, десятки 
маленьких дітей, які щодні граються у пісочниці їхнього 
двору чи безтурботно колихаються на гойдалці… Знову 
відвічна боротьба Добра зі Злом досягла свого апогею,  
знову прості люди, а не якісь супер-герої, змушені за 
тисячі кілометрів від рідних домівок ризикувати своїм 
власним життям, щоб рідні та найдорожчі могли спати 
спокійно, щоб ЗАВТРА змогло взагалі настати... Максим 
заплющив очі і прошепотів тиху молитву. 
Тим часом гелікоптер підлітав до місця призначення.  
Весь центр міста був перекритий військами національної 
гвардії, які утворили на всіх дорогах блокпости і,  
одягнувши спецкостюми біологічного захисту, нікого із 
зоникарантинуне випускали. Наляканімешканці тинялися 
вулицями та скверами, намагаючись про щось довідатися,  
а пізніше більшість із них розійшлися по домівках. Служба 
Центру Контролю Захворювань помістила інфікованих до міні-лазарету на колесах у спеціалізованій санітарній 
машині. Саме біля неї, створюючи гвинтами потужні 
повітряні хвилі, приземлився гелікоптер ФБР.  
Задні дверцята санітарної машини відчинили, і перед 
очима новоприбулих за поліетиленовою перегородкою,  
постали зморені та приголомшені обличчя Сюзан 
Кренстон та професора Лібермана, які усвідомлювали, що 
помирають. Їхні шкірні покриви мали блідо-синюватий 
відтінок і були густо вкриті капельками поту. Це означало,  
що інфекція переходила з інкубаційного періоду до 
початку клінічних проявів. 
До машини наблизились директор Кастер, агент 
Вільсон та генерал Головчук. Максим, майор Титаркевич 
та доктор Ковальська залишились біля гелікоптера, що 
саме заглушив двигун. 
Сюзан Кренстон припала до прозорої шиби руками,  
проте військовий у скафандроподібному костюмі з 
автоматом її ввічливо відіпхнув до середини. 
– Ми не хотіли... Ми не знали... – гірко плакала Сюзан.  
– Нас підло використали та обдурили. Більшість з нас 
були переконані, що працюємо на уряд! 
Професор Ліберман, який за декілька годин немов би 
постарів на двадцять років, щось пригадавши, рішуче 
рушив до перегородки. 
– Купер комусь наказував по телефону задіювати 
програму „Цирцея”. Я не знаю, що це таке, але, можливо,  
воно вам ще допоможе. 
Очі Роя Кастера на долю секунди широко відкрилися,  
а тоді – знову набули звичного вигляду. Його поважне,  
сковане обличчя стало ще похмурішим. 
– Ви нічого не переплутали? Він сказав „Цирцея”?

– Саме так, – відповів Ліберман і повернувся на своє 
місце. 
– Що за „Цирцея” така? – запитав Головчук. 
– Вамщось про це відомо? – поцікавився агентВільсон. 
Рой Кастер важко опустився на підніжку біля кабіни 
військового джипа. Закрив обличчя своїми темношкірими 
долонями і покивав головою. Потім різко опустив руки і 
обвів усіх своїм проникливим поглядом. 
– Яодинізнебагатьох, хто знаєпропрограму „Цирцея”,  
– сказав він. – Вищо-небудьчулипропідкореннялюдського 
розуму і досягнення контролю над свідомістю, так, щоб 
людина виконувала будь-які накази всупереч власній волі,  
забувши про інстинкт самозбереження? 
– Це ви про проект “Синій птах” за 1950 рік? – запитав 
генерал Головчук. 
– І не тільки, – директор Кастер підвівся. – Ще був 
„Артишок” у 1951 році, а пізніше через два роки – „МК –  
ультра Монарх”, названий на честь метелика Монарха. Як 
метелик проходить різні фази метаморфоз, змінюючи свій 
вигляд, так і людська свідомість починає змінюватись. 
– Ви були до цього причетні? – насторожився агент 
Вільсон. – А це, взагалі, законно?  
Директор тільки відмахнувся від агента і продовжив: 
– Спеціальна група науковців із ЦРУ вибирала людей 
із слабкою психікою, із нестійким характером, з деякими 
психологічними залежностями і з допомогою гіпнозу,  
деяких наркотичних та психотропних засобів досягала 
необхідного ефекту. 
– Ви маєте на увазі хінуклідил-3-бензилат? – запитала 
Амелія Ковальська. – Психотропний засіб холінолітичонї 
дії?

– Саме так, докторе. А ви, я бачу, знаєте деякі наші 
таємниці... – директор не весело всміхнувся. – Так от, в 
деяких осіб проект „Цирцея” досягав стовідсоткового 
контролю свідомості. 
– Відьма Цирцея у старогрецькій міфології 
перетворювала людей з допомогою магії у тварин, – згадав 
Максим. – Наприклад, у свиней, ягнят чи корів, а пізніше з 
них готували різні страви. 
– Ви занадто заглибились у історію, молодий чоловіче,  
– Кастер взяв Максима за плече, – деякі представники 
циганської національності і сьогодніможуть за допомогою 
гіпнозу наказати людині віддати всі заощадження – і вона 
це виконує. 
– Ви хочете сказати, що Дональд Купер використає 
людей без їхньої волі, як носіїв смертельного вірусу? –  
запитав агент Вільсон стурбовано. 
– Боюся, що так, – сумно погодився директор Кастер. 
– Як ми цього покидька зупинимо?! – занепокоєно 
вигукнув майор Титаркевич, блискаючи очима на 
присутніх . 
Сюзан Кренстон знову приступила до перегородки і 
долаючи гострий біль, сказала: 
– Я запам’ятала номер автомобіля, яким нас сюди 
привезли. Водій є довіреною особою Купера і дуже кудись 
поспішав.