Глава 38

Глава 38
Генерал Степан Головчук підвівся зземлі і потер забиті 
лікті. На свій забруднений та розірваний у деяких місцях 
піджак він уваги не звертав. Поруч на асфальті сидів 
директор ЦРУ Рой Кастер і намагався з’єднати до купи 
розбиті окуляри. Їдкий дим час від часу досягав місця,  
де перебували врятовані, і тоді дихати ставало зовсім 
неможливо.  
– Потрібно повертатися до Пентагону, – директор 
Кастер, звівшись на ноги, розгледівся на всі боки. – Тут 
нам більше робити нічого.

– Цілком згідний, – погодився генерал Головчук. –  
Це напад на Сполучені Штати Америки, напевно, ваш 
президент запровадить надзвичайний стан. 
Коли вже двоє чоловіків хотіли залишити задимлене 
місце, їм у спини закричали: 
– Степане Майвійовичу! 
Головчук різко повернувся і, не вірячи своїм очам,  
вигукнув: 
– Вадиме, ти вижив? І Максимко з тобою? 
– І доктор Ковальська, – додав майор Титаркевич,  
тримаючи польку за руку. 
– Потрібно швидше забиратися звідси! – застеріг 
директор Кастер. – Дрони можуть повернутися. 
– Не повернуться, – запевнив усіх Максим, протягуючи 
генералу десь знайдену пляшку з водою. – Їх знищили 
ваші винищувачі F-16. 
Директор ЦРУ нічого не відповів, натомість 
застережливопіднявпалецьвгору, дочогосьдослухаючись.  
Відтак кинувся до обгорілого автобуса і став розчищати 
завал із обвугленої бляхи. Через хвилину всі побачили 
ноги в порваних штанах та в забруднених лакових мештах. 
Генерал Головчук, Максим та майор Титаркевич 
взялися допомагати розвідникові і дуже швидко повністю 
звільнили від різного сміття тіло чоловіка, який ще був 
живим і стогнав кволим голосом.  
Щойно у важкопораненому впізнали міністра оборони,  
як яскравий промінь світла освітив усіх зверху. Поруч 
сідав чорний гелікоптер з вигравійованим на дверцятах 
написом „Федеральне Бюро Розслідувань”. 
Співробітники ФБР, які повискакували із гелікоптера,  
кинулися відразу допомагати у транспортуванні пораненого міністра. В цей час до Роя Кастера наблизився 
чоловік у синій куртці в капюшоні, з-під якої виднівся 
чорний блайзер. Його широке обличчя було вкрите 
легкою щетиною, а допитливі очі, оцінюючи, оглядали 
все навколо. 
– Спеціальинй агент Джеремі Вільсон, –  
відрекомендувався він. – Я очолюю невостворений через 
останні події антитерористичний центр. 
– Ви саме вчасно, Вільсоне, бо справи у нас кепські, –  
директор Кастер кивнув на довкілля. – Ми маємо справу 
зі зрадою директора бюро розвідки Держдепу США 
Дональда Купера, з нападами на спеціальний пересувний 
командний центр міністерства оборони та із реальною 
загрозою біологічних терактів на території Сполучених 
Штатів. 
Пропоную обговорити все в гелікоптері, – агент 
Вільсон жестом запросив Кастера до посадки. – Ми 
щойно отримали інформацію, що поліція у Даунтауні 
затримала двох підозрілих людей. Вони стверджують, що 
їх заражено вірусом „Протей”. Вам щось про це відомо? 
– Негайно ізолюйте їх, а також усіх, хто з ними 
контактував, – розпорядився Кастер, на ходу сідаючи 
в кабіну гелікоптера, – і повідомте Центр контролю 
захворювань, що потрібно запровадити карантин в усьому 
Даунтауні. 
– Слухаюсь, сер! – агент Вільсон був здивованим,  
проте нічого не розпитував. 
Коли останніми на борт піднялися майор Титаркевич,  
Максим та Амелія, – вертоліт відірвався від землі і,  
набираючи висоту, помчав до серця Американської 
столиці.