Глава 35

Глава 35
Головний диспетчер військової авіабази Ендрюс не 
повірив своїм очам і присунувся ближче до монітора,  
на якому відображалася активована програма запуску 
двох бойових авіадронів МQ–9 Reaper, яких по-простому 
всі називали „Жнець”. Чималенькі літальні апарати,  
одинадцять метрів завдовжки і майже п’ять тонн вагою,  
несуть на собі чотири ракети „повітря-земля” AGM-14  
„Хеллфайр” і дві бомби Mark 82 із лазерним наведенням.  
Диспетчер натиснув декілька разів на робочий 
дисплей і, не отримавши ніякого результату, озирнувся на 
оператора електронних систем та керування боєм.  
– Гаррі, що відбувається? Хто активізував „Женців”? 
Оператор, у свою чергу, почав вмикати різноманітні 
команди і отримав велике червоне сповіщення на весь 
екран: „ Задіяне дистанційне управління”. 
– Сер, нас повністю відрізали від управління дронами!  
Хтось зламав нашу систему і використовує МQ-9 Reaper,  
блокуючи нас. 
Головний диспетчер і ще декілька операторів 
повставали зі своїх службових місць і дивилися у велике вікно на панораму летовища. На їхніх очах із найближчого 
ангару повільно виїжджали і набирали швидкість на 
злітній смузі два бойові дрони. 
– Що витріщили очі! – отямився диспетчер. –  
Терміново доповідайте про ситуацію начальнику авіабази 
та головнокомандувачу військово-повітряних сил! 
В цей час літальні апарати відірвалися від поверхні 
аеродрому і, немов хижі шуліки у пошуках здобичі, зникли 
в похмурім небі. 
***** 
На головній вулиці містечка Александрії відбували- 
ся дивні речі. В одну мить всі світлофори загорілися 
тільки червоним світлом, що в свою чергу спричинило 
гігантський затор на автошляхах у цей післяобідній час.  
Водії повимикали двигуни, а деякі навіть повиходили з 
авто, щоб довідатися: у чому річ? З усіх сторін лунали 
нервово-надривні звуки автомобільних сигналів, ніхто не 
бажав витрачати зайвого часу у безглуздому очікуванні. 
Проте гармидер у центрі міста не обмежився тільки 
автомобільним колапсом. У найбільшому супермаркеті 
поліса, де перебувало кілька тисяч людей, що штовхали 
поперед себе візки між строкатими рядами, наповненими 
різноманітним крамом, нагадуючи поведінку мурах, котрі 
вічно щось тягають у комашнику, спочатку загасло світло,  
а тоді ввімкнулася система пожежного гасіння. На голови 
бідолашних домогосподарок, офісних працівників, дітей- 
підлітків та трударів торгового центру впали безжальні 
потоки холодної води. Гігантський зал сповнився панічним 
вереском, благаннями про допомогу, прокльонами та гуркотом, спричиненим падінням товарів зі стелажів.  
Нажахані покупці, змітаючи все на своєму шляху, шукали 
вихід і, коли знаходили, з полегшенням вибігали на двір.  
Та на тротуарі їм дуже швидко забракло місця, тож вони 
були змушені вийти на проїжджу частину вулиці. Натовпи 
облитих та дезорієнтованих людей вештались поміж 
знерухомлених заторами автомобілів.  
В автобусі, пристосованому під командний центр,  
директор ЦРУ Рой Кастер, підняв щільні жалюзі, і денне 
світло, яке вже поступово переходило в сутінки, впало на 
його темношкіре обличчя. 
– Це повний хаос, – сказав він, невдоволено 
споглядаючи сотні людей, які розбрелися, мов розгублені 
вівці. – Таке не могло статися випадково, хтось це все 
влаштував.  
– Не хвилюйтеся, сер: місцева поліція вже організовує 
для нас проїзд, розводячи всі автомобілі спереду. За декілька 
хвилин вирушимо. - Один із радників обнадіяв директора,  
звіряючи інформацію із поліцейською хвилею по радіо. 
І саме у цей час надійшов аналітик, що з іншими 
спеціалістами перебував у передній частині автобуса, біля 
комп’ютерів. Він подав міністру оборони аркуш і доповів: 
Пане міністре! Ми дізналися все, що стосується 
Дослідницького центру в Александрії. Так от, ще два 
роки тому міністерство оборони передало всі службові 
приміщення у користування та для потреб Бюро розвідки 
Державного департаменту США, під особистий патронат 
Дональда Купера. 
– Що!? – підскочив на місці міністр. – Невже Дональд 
причетний до цих страшних злочинів? Цього не може 
бути!

Директор ЦРУ Кастер відвернувся від вікна і 
схвильовано промовив: 
– Тепер зрозуміло, звідки взялася атомна субмарина 
і надтаємні технології. Однак не виключено, що він 
продався китайцям і принаймні до певного моменту діяв 
з ними спільно! 
– І при цьому потопив китайський есмінець? – вставив 
репліку генерал Головчук .– Союзники так не вчиняють. 
– Дійсно, – замислився міністр оборони. – Наразі 
потрібно дати знати президентові, що Купер – зрадник.  
З’єднайте мене з Білим Домом. 
Міністр ще не встиг договорити, як усі, хто був у 
автобусі, почули низький гул від турбогвинтового двигуна 
літального апарату.  
Перехожі задерли свої голови, виглядаючи джерело 
характерного звуку. Ще через секунду потужний вибух 
затрусив атобусом, наче семибальний землетрус, а переднє 
броньоване скло розлетілося на осколки від вибухової 
хвилі.  
Один із автобусів, що стояв попереду і перевозив 
загін ФБР, злетів у повітря й розпався на багато частин,  
охоплених вогнем. Сотні автомобільних сигналізацій 
увімкнулися одночасно, приглушуючи відчайдушні 
викрики переляканих громадян, які розбіглися, хто куди,  
рятуючи власне життя. 
– Це „Женці”! – закричав Рой Кастер і відчайдушно 
кинувся розблоковувати двері. – Негайно покидаємо 
автобус! 
– Зв’язок відсутній, – доповів зблідлий від старху 
молодий зв’язківець у військовій формі. – Нас повністю 
заглушили!

– Геть усім із автобуса! – наказав міністр і метнувся до 
виходу. 
Через вузький прохід, униз східцями чкурнув директор 
Кастер, за ним – генерал Головчук і радник міністра 
оборони. Щойно вони опинилися на мокрому асфальті 
автостради і відбігли на десяток метрів від автобуса, як 
новий вибух поглинув усе навколо них. На цей раз ракета 
влучила в пересувний командний центр.