Глава 34

Глава 34
Сюзан Кренстон, яку полковник Чайлд і двоє 
військових привели, тримаючи за руки, була заплаканою 
та пригніченою. Зім’ятий білий халат та розхристане 
волосся свідчили, що вона опиралася і йшла всупереч 
власній волі, а злякані очі, мов у загнаної вовками лані,  
шукали безнадійного порятунку. 
Старійшина сидів у кабінеті професора Лібермана 
і давав йому якісь напучення, активно при цьому 
жестикулюючи руками. Почувши кроки, що наближалися,  
він оглянувся. На порозі стала беззахисна міс Кренстон і з 
жахом подивилася на двох чоловіків, що сиділи перед нею. 
– А ось і винуватиця усіх наших клопотів! –  
Старійшина підвівся з місця і став посередині кабінету,  
навпроти вхідних дверей. – Ви суттєво зіпсували наші 
плани і змусили навіть трішки похвилюватись. 
– Я не розумію, про що ви говорите! – злякано 
відповіла жінка і спробувала зробити крок назад, але її 
спина вперлася в сталеві груди полковника Чайлда. 
Старійшина вийняв із бокової кишені свого бездоганно 
пошитого чорного піджака невеликий папірець і зачитав 
із нього: 
– Час: 11.25. Здійснено телефонний дзвінок із вашого 
мобільного пристрою на номер 911. Тривалість розмови:  
тридцять одна секунда. Про зміст розмови я довідався вже 
через інше відомство.  
Тендітні плечі Сюзан затремтіли від гіркого плачу. Не 
витираючи крупних сліз, вона сказала: 
– Я нічого не знала. У доктора Ковальської був такий 
нещасний вигляд, що я подумала: мабуть, розмова з рідними підніме їй дух. Я й гадки не мала, що вона 
зателефонує до служби порятунку.  
Старійшина блиснув злісними очима і повернувся до 
професора Лібермана: 
– Ви не поінформували вашу підлеглу про статус 
доктора Ковальської? Вона хіба не знала, що полоненій не 
вільно давати до рук телефон? 
– Вибачте, сер! – Ліберман набув жалюгідного 
вигляду, немов спудей-невдаха, якого спіймали на 
плагіаті. – Доктор Кренстон – єдина в лабораторії, хто 
не потрапила до групи обраних і з ким не продовжено 
контракт. 
– Кляті дурні! – вилаявся Старійшина. – Ви ледь не 
зашкодили справі всього мого життя! За це будете покарні.  
- І, схопивши Лібермана за руку, сивочолий чоловік 
зірвав його з насидженого місця. А тоді, не зважаючи на 
скигління професора, приволік його до міс Кренстон.  
– Пітере! Відведи обох до доктора Візер, тепер вона є 
директоромдослідницькогоцентру. Нехайїмуведутьштам 
вірусу „Протей” і висадять десь у центрі Вашингтона, –  
звелів він. 
– Ви не можете так чинити зі мною! – заверщав 
істерично Ліберман. – Я вам ще знадоблюся, у мене є 
важливі розробки нової вакцини! 
Професор засмикався на всі боки, немов земляний 
хробак, намагаючись виборсатись з цупких рук вій- 
ськових, котрі його міцно тримали. Натомість Сюзан 
Кренстон випростала спину і з презирством поглянула на 
колишнього шефа.  
– Він бреше,– тихо сказала вона, – нічого в нього нема.  
Все життя хапав славу чужими здобутками.

– Виведіть їх геть!– гаркнув Старійшина і дивлячись 
полковникові Чайлду в очі, додав: 
– Розпочинайте якнайшвидше програму „Цирцея” та 
евакуюйте лабораторію до сховища! 
– Слухаюсь, сер! – полковник, на голову вищий від усіх 
пристуніх, першим вийшов з кабінету, а за ним посунули 
військові з колишніми працівниками дослідницького 
центру.