Глава 31

Глава 31
Старійшина йшов освітленим коридором дос- 
лідницького центру, ритмічно вистукуючи підборами.  
Його вже далеко не молоде тіло просило відпочинку після 
насиченого різномінтними подіями дня, шлунок вимагав 
хоч якоїсь їжі замість остогидлої кави, а очі сподівались 
наймилішого у світі та довгоочікуваного сну, якого їм не 
давали ось уже впродовж двох діб. Проте сила духу та 
роздуми про близьке завершення справи усього життя не 
давали розслабитися ні на хвилинку. „Відпочинок очікує у 
сховищі, – говорив Статірйшина собі, – в якому доведеться 
прожити близько року». Була слабенька надія на науковців,  
що їм вдасться упоратись зі створенням вакцини, а це б 
суттєво змогло скоротити період їхньої ізоляції, проте,  
схоже, шансів на успіх у них вкрай небагато. 
Охоронці віддали честь і відчинили перед своїм босом 
двері, за якими на стільці сиділа доктор Ковальська, міцно 
стиснувши коліна і схвильовано розтираючи їх своїми 
маленькими долонями. Почувши кроки, вона підняла 
голову і зиркнула на літнього чоловіка, що ввійшов,  
гнівливим поглядом. 
– Що вам від мене треба? Коли нас звідси нарешті 
випустять? 
– Що з вакциною? Є якісь добрі новини?

Старійшина взяв металевий стілець зі шкіряною 
оббивкою і сів навпроти. 
Крізь відчинені двері Амелії було видно, як із камери 
навпроти, через віконце визирають Максим та Вадим,  
проте вдала, що не помітила їх. АлеСтарійшина перехопив 
її погляд і, оглянувшись на охоронців, скомандував: 
– Приведіть і цих сюди, побалакаємо разом, – і не 
звертаючи уваги на військових, що відмикали камеру і 
ввели полонених, ще раз, дивлячись вченій просто в вічі,  
запитав: 
– То як просувається ваша робота, доктореКовальська? 
– Погано, – Амелія витримала погляд його холодних 
очей. – Оболонка вірусу постійно мутує і, щоб ми не 
намагалися зробити,він залишається все таким же 
агресивним і надзвичайно небезпечним. 
– Щось подібне я чув вже сьогодні від доктора 
Лібермана, – похмуро пробурчав співбесідник. – То які є 
варіанти? 
– На створення звичайної вакцини від грипу ідуть 
роки, від Еболи її не створили навіть на сьогодні. А 
від такого складного вірусу, можливо, потрібні будуть 
десятиліття. 
Ковальська сумно поглянула на майора Титаркевича 
та Макса, які вівйши під конвоєм і сіли поруч з нею. 
– Ну що ж... – Старійшина зітхнув і потер вказівним 
пальцем кінчик носа. – Тоді доведеться всю роботу 
продовжити під землею. Ліки від цієї пошесті нам будуть 
потрібні в будь-якому випадку. 
– Тобто? – запитав досить різко майор. – Ви маєте 
намір застосувати вірус десь у світі? Щось подібне до 
того, як китайці хотіли вчинити на Тайвані?

– Ха! – звсміявся Старійшина. – Не просто десь у світі,  
а навіть на території Сполучених Штатів Америки. 
Троє полонених поглянули на сивочолого чоловіка,  
що сидів перед ними, немов на божевільного. Його очі 
справді випромінювали якийсь дивний блиск, що не 
дуже гармоніював зі стомленим, вкритим зморшками,  
обличчям. 
– Ну, ще генерала Цзи Деміна я якось міг зрозуміти, –  
Титаркевич хотів, було, розвести руками, проте кайданки 
завадили йому це зробити. – Але винищення власного 
народу, а разом – і всієї людської цивілізації? Це ж 
справжнісіньке безумство!  
– Ну чому відразу „безумство”, – перекривив Ста- 
рійшина Титаркевича, підвівся зі стільця і став позаду 
крісел, позираючи на свою аудиторію зверху. – Ви не 
читали звіт національної розвідки США про вірогідний 
розвиток людства на найближче десятиліття? 
– Ні, – сухо відповів майор. Його друзі промовчали. 
Старійшина на мить зосередився. Йому вже 
давно кортіло поспілкуватись з кимось із середовища 
невтаємничених. Він обхопив руками спинку стільця,  
трішки зігнувшись до переду, і тоном академічного 
професора сказав: 
– У найближчі п’ять-сім років Сполучені Штати втра - 
тять провідну роль світового гегемона, хоча, ймовірно,  
й далі залишаться впливовим гравцем у міжнародній 
політиці. Ще більшої ваги наберутьКитай, Індія, Бразилія 
та Росія. Остання особливо посилить свою зовнішню 
агресивнуполітикутапоглибитьзнищеннядемократичних 
основ власного народу. Європейський Союз та НАТО 
такожбудутьдосить стрімкозанепадати. Основнібагатства та економічні потужності перемістяться із Заходу на Схід.  
Закінчиться ера долара, як головної світової валюти. Весь 
світ стане багатополярним із множинними впливовими 
центрами, відтак він буде надзвичайно нестабільним. На 
фоні вичерпання енергоресурсів та зростання дефіциту 
їжі, розпочнуться війни за природні поклади копалин,  
за незабруднені землі, за прісну воду... Загостряться 
внутрішні громадянські конфлікти, спалахи тероризму, я 
вже не говорю про глобальні зміни клімату... 
Старійшина кілька разів кашлянув у шовкову хустинку 
і продовжив: 
– У світових та локальних війнах буде застосована 
ядерна зброя. Про це цілком відповідально заявляють 
наші експерти, адже кількість ядерних держав 
збільшиться. Демографічна криза перетнеться з 
екологічною: уже в ближчі п’ять років вісім мільярдів 
людей будуть боротися за виживання на вимираючій 
від різноманітних токсинів, планеті. Вірогідність того,  
що людство переживе двадцять перше століття, вкрай 
невисока. Ось і тому знайшлися деякі тверезо мислячі 
люди, які вирішили врятувати і вид homo saepiens, і його 
рідний дім. 
– Методом радикального скорочення популяції? –  
Амелія не приховувала свою зневагу..  
– Цілком правильно! – підтвердив імпровізований 
лектор. – Сотні тисяч людей у багатьох державах світу 
вже більше десяти років готуються увійти до новітніх 
ковчегів, щоб пережити прийдешній катаклізм. Ваше 
відкриття в Антарктиці пришвидшило події на декілька 
років і розв’язало ряд питань, над якими ламали собі 
голови сотні наших вчених. – Ви відкинете людство щонайменше до бронзового 
віку! – зауважив Максим, який досі мовчки уважно слухав 
монолог старого. 
– Не відкинемо, – заперечив Старійшина. – Ми зібрали 
велику кількість науковців, фахівців з нанотехнології,  
програмістів, фізиків, хіміків, біологів та математиків,  
митців та представників багатьох інших спеціальностей.  
Згідно з нашими підрахунками, за півтора століття 
людська популяція знову відродиться, проте це вже буде 
цілком інша цивілізація, об’єднана інтелектуалами та 
успішними менеджерами. Пропоную і вам місце в ковчезі.  
Військові, медики, а тим паче біологи світового рівня нам 
знадобляться. 
– Спасибі, але ні. У мене вдома залишилися батьки і 
дівчина, яку я дуже люблю, – рішуче відрізав Макс. 
– Вам не дозволять це здійснити, – зауважив майор, –  
ви вже, мабуть, давно під ковпаком спецслужб. 
Старійшина щиро розсміявся. Охоронець налив йому 
шклянку води і він її повільно випив до дна, а тоді, сідаючи 
в крісло, сказав: 
– Ми і є спецслужбами! Ви думаєте, що такий 
грандіозний проект організували фермери чи прості 
обивателі? Ні! Це союз спецслужб та підприємців. Знання 
та технології разоміз колосальними грошовими ресурсами 
уможливили те, учасниками чого ви в найближчі дні 
матимете можливість стати. Ми навіть не будемо вас 
ліквідовувати, «Протей» це зробить швидко.  
У цю мить в Старійшини задзвонив телефон, і він під- 
няв слухавку. Протягом хвилини, слухаючи повідомлення,  
Старійшина змінювався на обличчі, яке сповнювалося 
холодною люттю та рішучістю. Він знову звівся на ноги й почав проходжуватися кімнатою, а тоді відповів комусь 
невідомому: 
– Спасибі за інформацію, друже, ти дійсно мені 
грандіозно допоміг. Я твій боржник. Ускладни їм пошу- 
ки, як тільки зможеш, і подяка буде королівською.  
Вимкнувши телефон, Старійшина суворо сказав: 
– Хтось із вас телефонував у поліцію. Ну що ж,  
покарання буде жорстоким!