Глава 30

Глава 30
СюзанКренстон відірвала свій погляд від аналізатора,  
що видавав свіжі результати тестів за новим проектом 
„Протей”, який їхня лабораторія розпочала нещодавно. Її 
мозок відмовлявся сприймати будь-яку інформацію, що 
стосувалася роботи. Вона побачила своє відображення в 
прозорому склі, яке відділяло її робоче місце від колег.  
На свої сорок два Сюзан зовсім не виглядала. Розкішне світло-пшеничне волосся до середини плечей, красиве і 
розумне обличчя і, крім цього, ще й докторський ступінь 
із мікробіології Єльського Університету. Вона впродовж 
всього свого дорослого життя користувалась великою 
увагою сильної статі, деякі чоловіки за неї навіть 
боролися між собою. Проте справжнє, світле почуття 
кохання знайшло її лише нещодавно і то в стінах рідної 
лабораторії. Новий науковий директор Пол Ліберман,  
почавши керувати установою рік тому, так захопився 
Сюзан, що вже через півтора місяця знайомства 
освідчився їй і запропонував пройти життєвий шлях 
разом. Вродлива жінка недарма була розумницею, вона 
не відмовила потенційному нареченому, але і не сказала 
„Так”. Пославшись на серйозні принципи у ставленні до 
інституції шлюбу, міс Кренстон взяла час на роздуми 
і поринула в бурхливі та пристрасні води службового 
роману. Ще через місяць вона стала старшим науковим 
співробітником лабораторії, а нещодавно, в останній 
день осені отримала чергове призначення – завідувач 
відділом геноміки24. Це одна із ключових посад в цілому 
лабораторному комплексі.  
Сюзан вже потайки почала молитись, щоби Пол 
якнайшвидше повторив свою пропозицію, яку молода 
вчена однозначно прийняла б, як сталося несподіване.  
До наукової установи взяли нову асистентку для 
директора – молоду, двадцятипятирічну шатенку 
– і вона за лічені дні стала суперницею, а згодом – і 
повновладною володаркою м’якого та доброго серця 
професора Лібермана. 
24 Геноміка – підрозділ молекулярної генетики, який вивчає геном та гени  
живих організмів.

Її коханий, спортивної статури брюнет, якому також 
перевалило за сорок, під час короткої вечірньої зустрічі 
в кав’ярні, попросив повернути ключі від квартири і 
оголосив, що між ними все закінчено, а те, що було, це 
– лишень помилка та бурхливі емоції. В його словах не 
було ані краплі жалю чи співчуття, натомість очі горіли 
полум’ям нової пристрасті, крім якої, його більше ніщо не 
цікавило.  
Сюзан витягла ключі і кинула їх колишньому 
залицяльнику на стіл, мало не влучивши в овочевий 
салат, і мовчки вибігла геть, задихаючись від приниження 
та відчуття неймовірної зради. Гіркі сльози не давали 
дихати та обпікали обличчя... А нещодавноще одна новина 
насторожила і приголомшила її. Директор запропонував 
заповнитианкетибільшостіпровіднихнауковцівустанови.  
Подейкували про якийсь надтаємний проект і подальше 
тривале відрядження. Тільки одній Сюзан Кренстон було 
відмовлено, без жодних пояснень та аргументів. Професор 
Ліберман ніяково ховав очі перед колишньою коханою, а 
нова пасія, хизуючись своїм молодим віком та вродою, ще 
й відверто зловтішалася. 
Міс Кренстон витерла підступні сльози, що 
загрожували її макіяжу. Її увагу привабила молода 
полька, доктор Амелія Ковальська, що з’явилася в відділі 
напередодні. Сумне обличчя і мовчазність підкреслювали 
її красу та грацію. Сюзан відразу пройнялася симпатією 
до молодої колеги, хоча її здивувало, що остання у 
лабораторії перебуває примусово. Двоє військових 
ретельно пильнували полонену, спостерігаючи за нею з 
коридора через прозору стінку, і не дозволяли їй покинути 
лабораторію.

Недовготривалі чаювання під час обідньої перерви ще 
більше зблизили двох жінок, і Сюзан та Амелія почали 
спілкуватись на нейтральні теми. А сьогодні доктор 
Сюзан Кренстон захотіла навіть чимось допомогти своїй 
підлеглій та подрузі. Коли в відділі залишились тільки 
вони обидві, Сюзан наблизилась до Амелії упритул і 
простягнула їй свій смартфон.  
–Не знаю, що за в тебе проблеми, але я думаю, що не 
буде важкого гріха, якщо ти зможеш зателефонувати своїм 
рідним і поспілукватись із ними. Я бачу, що ти страждаєш 
там само, як і я. Ми з тобою десь багато в чому схожі... 
Ковальська недовірливо поглянула на колегу і,  
побачивши її червоні від хронічного плачу очі, хутко взяла 
телефон.  
– Дякую, – тихо промовила вона. 
– Зайди до сусіднього кабінету, де – автоклави. Там 
нікого нема і тебе ніхто, навіть твої янголи-охоронці, не 
потурбують, – запропонувала доктор Кренстон Амелії.  
Вона вказала рукою на двері, за якими в загальному 
коридорі чергували військові, стережучи свою бранку.  
Амелія зайшла до сусідньої кімнати і замкнула за 
собою щільно двері. Її пальці тремтіли, а дихати було 
дуже важко від хвилювання. Вона набрала єдиний 
номер, який знала в США: 911 
Спокійний жіночий голос диспетчера сказав: 
– Добрий день! Що в вас сталося? 
– Я називаюся Амелія Ковальська! Мене викрали.  
Я не знаю, де перебуваю, але тут – велика лабораторія 
і саме тут зараз утримують вірус „Протей”. Передайте 
цю інформацію у Федеральне бюро розслідувань чи в 
уряд.

– Окей! Я все зафіксувала. Інформацію передам і... 
Ковальська вимкнула смартфон і запхала його до 
кишені білого халату.  
До відділу ввійшли лаборанти. Амелія для відведення 
очей взяла піднос із пустими пробірками і швидко вийшла.