Глава 28

Глава 28
– Я так розумію, що ви не з тих, хто дотримується 
Женевської конвенції?– запитав майор, підходячи до 
довговязого військового. 
– Не з тих, – щиро розсміявся полковник Чайлд, – проте 
я маю чіткий наказ – доправити вас усіх до Александрії 
живими. Тому, якщо не робитимете ніяких дурниць, то 
ніхто не постраждає. 
– Це та Александрія, що в Єгипті? – обережно запитав 
Максим. 
– Ні, ну що ви, – полковник подав знак своїм людям 
опустити зброю. – Це та, що на околиці Вашингтона. Так 
що ласкаво просимо до Сполучених Штатів Америки. 
– Ви не працюєте на американський уряд, – ствердно 
промовив майор Титаркевич, критично окинувши оком 
полковника і його бойовиків. 
– Не працюю, – прохолодно відповів Чайлд, – проте і 
ви не дуже схожі на науковця чи лаборанта. То що – будемо 
копати глибше? Тоді ризикуєте залишитесь у нетрях цього 
корабля навічно.  
– Окей, питань більше немає, – майор примирливо 
припідняв руки. – Куди нам іти? 
– Яструбе - 1, – звернувся полковник до одного із 
підлеглих, – допровадь наших гостей до катера. 
Солдат коротко кивнув і, взявши ще двох штурмовиків,  
приготувався до конвоювання полонених.

Полковник Чайлд, глядючи їм у слід, по-хижацьки 
примружився і крикнув навздогін: 
– Головне – не зловживайте нашою гостинністю, мені 
дуже не хотілось би робити боляче науковиці із такою 
рідкісною вродою. 
Майор мовчки озирнувся і, на одну мить поглянувши 
ватажку в очі, покірно кивнув. 
Підіймаючись на верхню палубу, полонені бачили 
на своєму шляху лише трупи китайських солдатів та 
моряків.. Відразу було помітно, що екіпаж есмінця 
зовсім не був готовий до зовнішнього нападу, і не 
чинив організованого опору. Картина ззовні була 
ще страшнішою: основна частина корабля знищена 
ракетою, на місці командного містка та бойової рубки 
утворилися величезні розломи, з яких виповзали 
червоно-жовті язики полум’я та валив їдкий, чорний 
дим. На палубі поміж розірваних шматків металу, шкла 
та розплавленого пластику траплялися фрагменти 
людських тіл та скривавленого одягу. Від побаченого 
Амелія Ковальська не впоралася із блювотним рефлексом 
і її знудило. Поки вона відкашлювалася, притримуючись 
за плече майора, вояки в камуфляжі пісочного кольору 
терпляче очікували, уважно слідкуючи за полоненими і 
не відводячи автоматичну зброю.  
Коли Максим піднявся східцями трапу, то побачив 
у який спосіб їх збираються доправити до Сполучених 
Штатів: на відстані трьохсот метрів від судна, виступаючи 
з води немов плоска скеля, застигла велика субмарина –  
темносірого кольору, без жодних номерів чи написів.  
Поверхнею підводного човна походжали солдати із 
автоматами на плечах. Максим мовчки повернувся і подивився на Вадима Титаркевича. Той тільки загадково 
усміхнувся і кивнув головою. 
Полковник Пітер Чайлд вийшов на зовнішню палубу 
і глибоко вдихнув морське повітря. Його зосереджений 
погляд провів двох чоловіків у захисних біокостюмах,  
що обережно несли два невеликі контейнери. Завдання 
виконано. І вантаж і бранці захоплені. Можна буде зі 
спокійним серцем відрапортувати Старійшині. Він 
озирнувся і покликав двох штурмовиків, що стояли поряд. 
– Яструбе 3 і Яструбе 4, візьміть вибухівку і закладіть 
її на складі боєприпасів, що на нижньому рівні. Від цієї 
посудини не має залишитись навіть порошинки. 
– Слухаюсь, сер!- Двоє бойовиків із великими 
наплічниками за спинами зникли за металевими двирима. 
Китайський есмінець доживав свої останні хвилини,  
відчувавючи наближення чогось небезпечного, два 
альбатроси, що вправно полювали за рибою поруч 
із кораблем, поквапились із застерігаючими криками 
відлетіти подалі.  
***** 
У командному центрі Пентагону панувала напруже- 
но-гнітюча атмосфера. Міністр оборони, начальник 
об’єднаних штатів, командувач атлантичним флотом, го- 
лова національної розвідки, директор ЦРУ, директор бюро 
розвідки Держдепу і ще кілька десятків високопоставле- 
них чиновників та військових мовчки прикували свій 
погляд до гігантського екрану, на якому відбувалась 
пряма трансляція зображення із супутника. Картина була 
невесела. Невідома субмарина, яка дрейфувала поруч із підбитим китайським есмінцем, почала занурюватись і 
через хвилину повністю розчинилась у морських хвилях. 
– В когось є якісісь здогади з ким ми маємо справу?  
– порушив мовчанку міністр оборони, високий, щуплий 
чиновник, один із небагатьох присутніх зодягнений у 
цивільний костюм з краваткою.  
– Це атомний підводний човен типу „Лос-Анжелес”,  
багатоцільовий, може нести в себе на борту крилаті ракети 
„Томагавк”, а також інші модивікації ракетного озброєння.  
Командувач атлантичним флотом доповівши, нервово 
теребив пальцями золоті нашивки на рукаві чорного 
адміральського мундира, а потім розсіяно поглянув на 
всіх присутніх високопоставлених осіб: 
– Якщо когось цікавить, звідки в невідомих терористів 
підводний човен, який є на озброєнні тільки в нас, то 
зізнаюсь відверто: не знаю! 
– Дванадцять „томагавків” – це дуже серйозно, – сказав 
директор ЦРУ, єдиний афроамериканець на засіданні, –  
необхідно якнайшвидше повідомити президента. 
– Це – ніщо в порівняння з вірусом „Протей”, – похмуро 
перебив його Том Брічер, голова національної розвідки.  
– Ти ж бачив, що вони несли дві валізи-контейнери.  
Оскільки вірус – у них, то тепер вони можуть поставити 
на коліна весь світ. 
– Товариство! Дозволю собі нагадати вам, що там 
троє моїх людей, – генерал Головчук, що сидів поруч із 
міністром показав пальцем на монітор. 
Міністр оборони тільки скоса поглянув на нього і 
важко зітхнув. 
– Ми могли б завдати по субмарині ракетного удару, –  
запропонував один із військових радників.