Глава 26

Глава 26
Чотири легкі десантні катери, граціозно розсікаючи 
океанські води, швидно наближалися до мети. Полковник 
Пітер Чайлд, немов стародавній вікінг, сидячи на носі 
моторного човна, навіть без бінокля бачив стовпи диму від 
пошкодженого есмінця. Відчуття баталії, кровопролиття 
додавали азарту і спонукали його сильне серце битися 
частіше. Крім того, що війна була його покликанням і він все життя провів у спецвійськах США, виконуючі 
небезпечнімісіїпоусьомусвіті, теперце завданнянабувало 
особливого змісту. Старійшина саме йому довірив цей 
етап великого плану переображення людства. Простому 
вихідцю з невеличкого містечка в Північній Дакоті, випала 
честь сформувати особисту гвардію правителя Нового 
світу. Як швейцарські гвардійці мають честь охороняти 
свого папу, так його елітний загін буде караючим мечем 
нового світового порядку.  
Полковник поглянув на своїх бійців і щира гордість 
за них, спонукала суворе обличчя ветерана ледь-ледь 
усміхнутися.  
Загартовані в боях та спецопераціях на Близькому 
Сході, в Азії, Африці та Латинській Америці, ці колишні 
елітні спецпризначенці засекречених загонів, ЦРУ,  
військової розвідки і багатьох інших відомств не знають 
страху чи сумніву, вміють аналітично мислити і здатні 
виконати будь-які завдання. Саме для таких Старійшина 
створює нову землю, з новим суспільним ладом та 
законами. А вони будуть цей лад захищати ціною власного 
життя тепер і у майбутньому.  
– Бійці! – звернувся полковник у мікрофон на своїй шиї 
і кожен солдат почув ці слова в своєму навушнику. – Нас 
швидше за все не чекають, тому завдання не буде складним.  
Полонених, крім науковців з антарктичної станції, не 
беремо. Наша головна мета – біоматеріали з лабораторії,  
які потребують особливої обережності. Четверта група в 
спецкостюмах проникне в трюм і вилучить необхідне. Все 
інше ви добре знаєте. Дійте! 
– Так, сер! – в один голос відповіло шістдесят 
штурмовиків.

***** 
Вадим Титаркевич короткими чергами розстріляв 
трьох військових, що галопом забігли до лабораторії. 
– Вадиме, стережись! – відчайдушно закричала 
Ковальська. 
Майор, не оглядаючись, кинувся на підлогу і,  
перевернувшись, немов гімнаст, ухилився від куль,  
випущених ще одним китайським воякою. Напівлежачи 
Титаркевич кілька разів вистрелив одиничними пострілами.  
Китаєць, схопившись за прострелені груди, з хрипом 
повалився на поріг, перегороджуючи дверний отвір.  
І саме тоді, коли доктор Чжоу понишпорив під халатом 
за своїм пістолетом, йому на голову різко опустився 
металевий стілець. Директор лабораторії роззявив рот від 
болю і, втративши свідомість, плавно осів на білу плитку.  
Позаду нього, ще не усвідомлюючи, що вчинила, стояла 
приголомшена Сандра Гілл і тримала міцно в руках засіб 
для сидіння.  
– Максе, забери в нього зброю! – наказав майор 
хлопцеві, вказуючи на мертвого солдата.  
Перелякані лаборанти та помічники доктора Чжоу 
притулилися одні до одних із жахом очікували на криваву 
розправу. Познімаваши кайданки з поясів небіжчиків,  
Титаркевич із Максом швидко прикували їх до залізних 
столів лабораторії. Із сусідньої секції, крізь поліетиленову 
перегородку, зазирали тривожними поглядами ще зовсім 
недавно грізні охоронці, сподіваючись на швидкий прихід 
підмоги. 
– Посидьте тут поки що нікчемні виродки ... – буркнув 
Титаркевич, а для нас настав час забиратися звідси.

– Військові можуть з’явитися тут з хвилини на хвили- 
ну, – поквапив Титаркевича Максим. 
– Знаю, – відповів майор. – Давайте зодягнемо їхні білі 
халати. Здалеку вдамо з себе службовців лабораторії. 
– Непогана ідея, – погодилась доктор Сандра,  
здіймаючи халат із непритомного Чжоу. 
Через хвилину колишні полонені вже рухалися 
спорожнілим коридором, шукаючи виходу на верхні рівні 
судна. Корабельні відсіки почали наповнюватись їдким 
димом, що примусило всіх поквапитись.