Глава 24

Глава 24
Бойовий есмінець «Даунтлес” 
Британська військово-морська база 
Мер-Харбор, Фолклендські острови 
19 грудня 
На командному містку есмінця було тихо, як і в 
інших частинах судна: більшість екіпажу відпустили 
на берег – відпочивати після кількатижневого бойового 
чергування у морі. Старший помічник капітана Ентоні 
Раєнс, тридцятирічний морський офіцер, спортивної статури і у бездоганно випрасуваній формі, вмостившись 
у своє зручне крісло, вийняв із шухляди соковите яблуко.  
Кишеньковий ніж став у пригоді: ним було дуже зручно 
зрізати тоненьку шкірочку із плоду. В присутності 
капітана старший помічник би ніколи не дозволив собі 
таку вільність. Проте капітан – на суші, а він – тимчасово 
став командиром корабля і міг діяти на власний розсуд.  
Лейтенант Ванесса Браун, поглянувши скоса на 
старшого офіцера, стрималалася, щоб не осяяти своє 
симпатчне, всіяне веснянками обличчя, саркастичною 
посмішкою. Натомість поглянувши на монітори бортових 
компютерів, ввімкнула канал внутрішнього зв’язку: 
– Механіка Роджера Гастінкса викликає командний 
місток. Для вас капітан залишив ще одну невеличку 
роботу: треба подивитись до маханізму опріснювача води:  
він чомусь швидко нагрівається. 
Вимкнувши динамік, лейтенант Браун повернулася до 
старпома і декілька секунд мовчки спостерігала за ним. 
– На, тримай! – Раєнс відрізав велику скибку яблука і 
простягнув її співслужбовиці. 
– Списибі, сер, – чемно подякувала лейтенант, – вже 
так хочеться пробігтися по твердій землі, полежати на 
зеленій травичці, коли над тобою пролітають біло-молочні 
хмари... 
– Післязавтра буде така нагода. Тільки тут не Кариби,  
особливо милуватись нічим. 
Розмову двох офіцерів перервав вахтовий офіцер 
зв’язку: 
– Сер, у мене тут відбуваються якісь дивні речі: пропав 
увесь зв’язок і навігаційний комп’ютер поводить себе 
якось неадекватно. 

Старпом, відклавши яблуко, зіскочив з крісла і 
підійшов до зв’язківця. 
Всі монітори у командному містку блимали, немовби 
від якихось перешкод, так що у присутніх зарябіло у очах.  
Зненацька запищав виклик внутрішнього радіо. 
Раєнс зняв слухавку. 
– Це бойова рубка, – почувся в слухавці крик, –  
нас зламали: ймовірно, хакерська атака. Ми більше 
не контролюємо наше озброєння. В даний момент 
активізується наведення ракетної системи „Гарпун”23.  
– Вивести всю інформацію на головний екран! –  
заревів старпом. 
Через декілька секунд лейтенант Браун із тривогою в 
голосі прокоментувала: 
– Ракети наведені. Ціль – китайський ракетний 
есмінець „Ланчжоу” за двісті п’ятдесят кілометрів звідси 
у нейтральних водах. 
В цю мить есмінцем трусонуло, і всі на командному 
містку, побачили, як із ракетних шахт на передній палубі,  
затягуючи все навколо білим димом, один за одним 
стартували ракетні залпи. Ракетна канонада тривала 
тридцять секунд, а коли закінчилась, і дим почав швидко 
розвіюватись, лейтенанд Браун звернулась до старпома:  
– Ми випустили дванадцять ракет, керування 
озброєнням й надалі відсутнє. Що будемо робити? 
Ентоні Раєнс, витер рукавом сорочки спітніле обличчя 
і голосом, якого сам не впізнав, скомандував: 
– Зв’яжіться з диспетчером Мер-Харбора, передайте 
дані з бортового журналу, нехай транслюють їх далі в 
23 „Гарпун” – протикорабельна ракета з радіусом ураження до 280  
кілометрів.

Пекін чи в ООН, чи хоч куди-небудь до дідька лисого.  
Головне, щоб усі знали, що це не ми атакуємо, що нас 
зламали ворожі хакери. 
– Слухаюсь, сер! 
– Помічник капітана безсило бухнувся в своє крісло і 
обхопив руками голову. Такого жахливого дня в нього ще 
ніколи не було.