Глава 16

Глава 16
У найпівденнішому в світі та єдиному на континенті 
барі, який мав назву, що дісталася йому ще від англійців 
„Фарадей”, весело звучала легка музика, лунав сміх та 
жарти. Якби не група кремезних морських піхотинців у 
військовій формі, то цілком можна було б припустити,  
що це – якась різдв’яна вечірка для колективу науково- 
дослідного інституту. Начальник станції Остап Марченко 
приніс кілька пляшок із міцним алкогольним напоєм, який 
полярники виготовили самотужки. 
– Це «вернадівка», – оголосив він, – має міцність 
блиьзко п’ятдесяти градусів і, якщо вживати у невеличкій 
кількості, то будь-яка застуда зникає безслідно. 
– Ви ще скажіть, що вашим самогоном можна 
вилікувати лихоманку, вірус якої ми знайшли під водою,  
– похмуро пожартував професор Ткач. 
– Ну, вилікувати, звісно, не вилікує, проте напади 
паніки точно зніме.

Марченко відкоркував пляшку і по черзі підходив до 
кожного і наливав. 
– А для жінок у нас є бездоганне чилійське напівсухе 
вино,– іхтіолог Джус також на мить перевтілився в 
офіціанта. – Не поступається французьким чи італійським,  
а як на мене, то навіть краще. 
Полковник Кук ввічливо від імені всієї своєї групи 
відмовився від напою, натомість кожному піхотинцю 
видали по пляшці пива, після чого вони трішки 
повеселішали і навіть почали нишком жартувати між 
собою. 
Максим, Титаркевич, Ковальська да доктор Сандра 
Гілл сиділи за одним столиком і, як не намагалися 
схилити бесіду до якихось нейтральних тем, однаково 
все сходилося до професійної діяльності та небезпечного 
вірусу, яких справді на станції непокоїв усіх. 
Запашне вино і консервовані персики, котрі своїм 
ароматом заповнили простір навколо, зняли напругу 
і додали людям бажання спілкуватися. З різних боків 
невеликого бару долинали вибухи сміху та виголошувані 
тости. Майор Титаркевич, на відміну від Макса, надавав 
перевагу міцним напоям іззадоволеною міною на обличчі 
жував шматок шинки з твердим сиром. 
Вірусолог Сандра Гілл, пригубивши вино, з заці- 
кавленням поглянула на Амелію. 
– Дивовижно, що на нашій планеті мешкають такі 
гігантські та недосліджені істоти. Я маю на увазі кальмара,  
який на вас напав. 
– Я думаю, ми ще й половини морської фауни не 
дослідили, особливо в водах південного океану, – сказала 
Амелія.

Максим зауважив, що при згадці про напад кальмара,  
Титаркевич мимоволі взяв руку польки і легенько стиснув 
своїми пальцями. „Ого! – подумав юнак, – а шеф даремно 
часу не гає”.  
– Десь до середини двадцять першого століття людство 
почне будувати підводні міста, і мільйони мешканців суші 
перекочуютьжити під воду, – вставив свій коментар майор.  
– Величезні площі океанського дна, багаті поклади нафти 
та мінеральних копалин – все це чекає своїх підкорювачів. 
– От тоді ми по-справжньому візьмемося досліджувати 
океан, – сказала Сандра, погладивши своє смолянисте 
розкішне волосся. 
– Це може стати і початком його загибелі, а з ним –  
і всього людства.-Амелія з гіркотою скривилася і своїм 
плечем притулилася до майора, що сидів поруч.  
– На жаль, це так, – погодився Максим, – я зовсім 
недавно мав можливість побачити стан підводного світу 
Чорного моря, він доволі сумний. 
– Між іншим, це все має відношення до предмету 
наших досліджень, – доктор Гілл настромила на виделку 
шматочок персика. – Я маю на увазі вірусологію. 
– Справді? – здивовано запитав майор. 
– Саме так. Віруси живуть у тваринах дестки тисяч 
років, ніяк себе особливо не виявляючи. Проте за останні 
сто років людство знищило величезні площі та ареали 
їхнього проживання. Тварини поголівно вимирають, а 
віруси виживають і шукають собі нових носіїв, постійно 
мутуючи та пристосовуючись до інших умов. Можливо,  
через вірусні пандемії імунна система Землі в такий 
спосіб бореться із найнебезпечнішим для неї патогеном 
всіх часів – homo sapiens.

– Будемо сподіватися, що ми своїм відкриттям їй у 
цьому не допоможемо. – Амелія, взяла келих з вином і 
обіперлася на спинку крісла. 
– Чому ваш уряд не хоче знищити такий небезпечний 
вірус? – запитав Макс, поглянувши американці в вічі. 
Доктор Гілл сумно посміхнулася, видаючи своє 
особисте несприйняття ухвали уряду і відповіла: 
– Сполучені Штати не були би наддержавою, якщо б не 
використовували всі наявні відкриття та наукові надбання,  
починаючи ще від часів другої світової війни.  
– Це правда, – зітхнув Титаркевич. – Вірус „Протей”  
тепер порушить статус кво серед світових держав на 
користь того, хто ним володіє. І хвала Всевишньому, що 
США – це не найгірший варіант. 
– Давйте вип’ємо за науку, нехай вона все ж таки буде 
завжди тільки слугою людства, а не навпаки, – Сандра 
Гілл підняла келих . 
– За науку! 
– За добре майбутнє для людства. 
За столиком у одній точці зустрілися чотири келихи, і 
звук їхнього дзенькоту розчинився у загальній поліфонії 
музики, пісень та голосів.