Глава 15

Глава 15
Максим теж був на конференції і уважно слухав 
доповіді та діалоги між пристуніми на станції та 
учасниками зібрання в офісі СDС в Атланті. Обличчя його 
16 Інвазія – проникнення (з лат.)

все більше ставало похмурим та напруженим. На відміну 
від геофізиків та метеорологів він, як лікар, що грунтовно 
вивчав мікробіологію, дуже добре уявляв і розумів, з якою 
небезпекою людство зіштовхнулося, проникнувши до 
підводної біолабораторії в цьому суворому антарктичному 
краї. Генетично модифікований вірус лихоманки 
Марбурга, який колись його творці нарекли символічною 
назвою „Протей”, був у епідемічному еквіваленті 
аналогією атомної бомби, тільки зі значно потужнішою 
начинкою. Мікроскопічні невидимі віруси-кілери не 
знають жалю і здатні вбити кожного представника homo  
saepiens, із якими їм пощастить зустрітись. А враховуючи 
різні типи та способи передачі інфекції, від первісного 
зараження декількох людей до глобальної пандемії, може 
пройти всього декілька тижднів. І тоді виживання людства 
опинеться під знаком запитання. Чи варто зберігати таку 
смертоносну погань взагалі? Краще знищити і сам вірус, і 
разом із ним – всю лабораторію. 
– Ще будуть у когось запитання? – доктор Сандра Гілл 
обвела присутніх уважним поглядом. 
Максим високо підняв руку, американка ствердно 
кивнула. 
– Максим Середа, представник міністерства оборони 
України, – від незначного хвилювання в юнака злегка 
змінився голос. – Скажіть, будь ласка, докторе Гілл,  
чи відрізняється клінічний перебіг інфекції „Протей”  
в заражених людей від класичних симптомів вірусу 
лихоманки Марбурга? 
– Дякую за запитання, – Сандра Гілл здивовано 
поглянула на молодого юнака, від якого не чекала такого 
фахового, з погляду біологічної науки, запитання. –

Що ж... Ми проаналізували журнали досліджень, які 
тутешні вчені проводили на мавпах, а також описи 
стану в заражених хворих уже після проникнення 
вірусу в житловий сектор. Тому можу відповідально 
стверджувати: так, відрізняється і то суттєво. Від 
класичного віруса Марбурга залишився принцип 
ураження дрібних капілярів та великих магістральних 
судин. Першими починають розпадатися судини печінки,  
селезінки, а пізніше – судинна система всього організму.  
Візуально це проявляється в рясних кровотечах із 
носа, ротової порожнини, з очей, вух, шлунка, а також 
інтенсивного кровохаркання. До цього ще додаються 
множинні перфорації17 тонкого та товстого кишківника із 
симптомами гострого перитоніту18. Хворий гине за 6–10  
годин після появи перших проявів захворювання і це при 
тому, що інкубаційний період19 триває близько дванадцяти 
годин. Журнал патологоанатомічного розтину трупів мавп 
та людей вказує на те, що досліджувати там вже було що.  
Всі внутрішні органи померлих перетворились на криваве 
желе. 
По іншй бік монітору слово попросив сивочолий,  
стрункий чоловік у військовій формі з яструбиним 
поглядом. 
– Генерал Дональд Купер, директор бюро розвідки 
Державного департаменту США. Питання пріоритетної 
важливості докторе: що із вакциною? Злочинці створили 
якісь способи протидіяти цій заразі?  
17 Інвазія – проникнення (з лат.) 
18 Перитоніт – гостре запалення очеревини 
19 Інкубаційний період – час від моменту зараження до прояву перших  
симптомів

– Так, пане генерале, питання дійсно на мільярд 
доларів, – Сандра сумно всміхнулась. – Згідно з науковими 
записами, вчені справді виростили вірус „Протей”  
і намагались його дизактивувати в усілякі можливі 
способи, проте, на жаль, не встигли це зробити, оскільки 
всі померли. 
В обидвох залах люди схвильовано та емоційно 
загомоніли, з обох сторін пролунали рішучі заклики –  
знищити смертельний вірус негайно. 
БілямікрофонаузалізасіданьвАтланті ставвійськовий 
із важким, кам’яним обличчям та гордовитим поглядом.  
Його немолоді, зморщені руки стиснули дерявяні краї 
високої катедри . 
– Том Брічер, голова національної розвідки, –  
представився він. – За особистим розпорядження 
президента, всі матеріали біолабораторії треба негайно 
опломбувати та доставити в центр біодосліджень 
міністерства оборони США в Форт-Детріке, штату 
Меріленд. На підтримку цього рішення президента 
висловились також директор ЦРУ, міністр оборони та 
комітет з національної безпеки Конгресу, який видав із 
цього приводу таємну директиву.  
Серед присутніх запанувала мовчанка. Рішення 
найвищої влади ніхто опротестовувати не звик, проте 
більшість науковців були розгубленими. Максим помітив,  
що директорка Мей пошепки вилаялась і до болі у пальцях 
стиснула олівець. 
– Тоді що робити нам далі? – невпевнено запитала 
доктор Гілл і зняла свої окуляри. 
– Те, що й повинні, – прохолодно відповів Брічер. – За 
вами йде наш есмінець „Джон Маккейн”, через три дні він буде в акваторії острова Галіндез, тоді й розпочнете згідно 
з усіма правилами безпеки транспортування біоматеріалів 
на борт. Судно обладнане всім необхідним, капітан має 
наказ сприяти та допомагати вам . 
– СDС цілковито схвалює цю спецоперацію, – про- 
цідилакрізьзуби директоркаКрістінМейідемонстративно 
захлопнула свій ноутбук. 
Том Брічей ще раз поглянув на присутніх своїми 
людяними очима. 
– Ви всі підписали документ про нерозголошення 
держаної таємниці найвищого рівня. Пам’ятайте про це.