Глава 8

Глава 8
Полярники повечеряли нашвидкоруч і кожен взявся до 
своєї роботи. Професор Ткач із Остапом Марченком сиді- 
ли за робочим столом, освітлюючи документи вилучені 
із субмарини двома яскравими настільними лампами,  
і намагаючись перекладати з іспанської, настільки 
захопились цим заннятям, що перестали помічати все що 
діється довкола. Амелія, Тарас та лікарка Крижанівська 
замкнулися у біолабораторії і увесь вечір препарували 
зразки кісткової тканини загиблого моряка. Максим 
також запропонував свої послуги в ролі лаборанта, проте 
Амелія зауважила, що розміри лабораторії настільки 
крихітні, що перспектива працювати вчотирьох мала 
зовсім непривабливий вигляд.  
Майор Титаркевич, помітивши, що його юний по- 
мічник тиняється без діла, попросив його, щоб ішов 
допомогти електрикам, які заряджали та підготовляли 
акумуляторні батареї для завтрашньої праці. Проте вони 
також відмахнулися від хлопця. А ось кухар станції Борис 
радо прийняв пропозицію Максима.  
Високий та широкоплечий, він більше нагадував 
військового, проте округле, доброзичливе обличчя 
із постійним румянцем та щирою посмішкою, вмить 
зруйнували цей стереотип і його кухарське амплуа 
виглядало цілком природнім. 
– От спасибі! – зрадів господар кухні. - Як то у нас 
на Київщині кажуть: „Як працюють укупі, то не болить у пупі!” Колектив на станції чималенький, а кухар – лише я 
один. Чесно кажучи, іноді мене дуже виснажує – тричі на 
день куховарити. 
– І що – ніхто не допомагає? – здивувався Макс. 
– Чому? Ні, допомагають, звичайно. А по неділях 
взагалі кожен по черзі для всіх готує. Хоча завтра, як 
виняток, знову я за плитою, тому що у вас тут гаряча пора 
почалася. Усі окрім мене задіяні у роботі від водою. 
Кухар Борис Харченко, спритно підкинувши у гору 
двокілограмовий шмат м’яса, взявся віртуозно нарізувати 
його кубиками на дерев’яній дошці. 
– А ти сам звідки будеш?  
– Я львів’янин, – відповів Макс, зав’язуючи шнурочки 
фартуха в себе за спиною.  
– О! Львів! Місто кулінарних шедеврів… Які у вас 
смачні пляцки! А який штрудель, немов із самого Відня. 
Кухар на мить мрійливо заплющив очі і проковтнув 
слину. 
– Авжеж, – підтвердивМакс, – унасдомінує австрійська 
та польська кухні. Моя бабуся, наприклад, часто готує 
неперевершені польські книдлі. 
– Звичайно знаю про книдлі, бував у вас неодноразово 
та куштував. - Кухар висипав нарізане м’ясо до великої 
емальованої миски. 
Максим присів поруч і почав чистити картоплю до 
каструлі. 
– А чому станція називається „Вернадський”? –  
запитав Максим. 
Кухар на мить випростався, ніби дивуючись такій 
різкій зміні теми, а тоді пояснив: 
– Академік Володимир Вернадський – перший голова Української академії наук, що її заснував гетьман 
Скоропадський у 1918 році. Він був видатним світилом 
у сфері геохімії та біогеохімії. Довший час викладав у 
Сорбонському університеті в Франції. Ти чув щось про 
теорію неосфери? 
–Ні, якщо чесно, нічого не чув. 
– Це, брате, дуже оригінальна теорія Вернадського 
про еволюційний розвиток нашої планети. Тобі, звісно 
ж, знайомі такі поняття, як геосфера та атмосфера, коли 
йдеться про земну кору чи повітряну оболонку планети.  
Але настає час, коли виникає життя на земній поверхні і 
з’являється безліч видів мікроорганізмів, рослин, тварин і 
у тому числі homo saepiens – людина розумна. Це – ще одна 
земна оболонка – біосфера. І, користуючись дедуктивним 
методом, Вернадський виокремлює в цьому потоці 
біологічної діяльності найвищу форму еволюції матерії –  
ноосферу, іншими словами, сферу діяльності людського 
розуму, коли його продуктивність вже почала впливати на 
розвиток планети у загальносвітових масштабах. 
МаксимслухавХарченка, неприховуючиподиву, зовсім 
забувши, про основне завдання – чищення картоплі.. Коли 
з його рук випав ніж і з дзенькотом покотився підлогою,  
тоді хлопець несміливо запитав: 
– Пане Борисе, а ви – справді кухар? 
Харченко щиро та дзвінко розсміявся і протягнув 
хлопцеві руку. 
– Дозвольте відрекомендуватися: доктор географічних 
наук, професор Борис Платонович Харченко. На даний 
момент виконую обов’язки кухаря станції, хоча допомагаю 
також у геофізичній лабораторії Валерію Тильному та 
Оксанці Петрів.

– Отакої. Ніколи б не подумав, що буду смакувати 
обідами, приготовленими професором. 
– У нас, друже, майже всі мають вчені ступені і можуть 
поєднувати декілька посад. Роботи – багато, а рук – мало,  
от і пов’язуємо приємне з корисним. 
Харченко погладив своє ледь випукле черево. 
– А що думаєте з приводу виявленої підводної 
нацистської бази і усього цього ажіотажу? – Максим 
зробив широкий жест руками. 
– Якщо чесно, я – проти. Треба було відразу передати 
всі ці таємниці американцям або НАТО, бо тепер у нас 
власні дослідження зависли, уже майже тиждень ніхто 
нічого конкретно не робить.  
Харчеко сердито й скоса поглянув на напівпорожню 
каструлю з карптолею і важко зітхнув. 
– Ну гаразд, давай хоч картоплю цю дочистимо, бо 
попри все, сніданок у нас за розкладом!