Глава 1

Глава 1 
26 листопада 
о. Зміїний. Чорне море. Україна. 
Яскраве осіннє світило вигравало сотнями сонячних 
зайчиків на піщано-кам’янистому дні. На п’ятиметровій 
глибині було чутне тільки шипіння від регулятора, який 
подає повітря з балону, та шум від чисельних газових 
бульок під час видиху. Все інше – це думки у власній 
голові, які завжди рояться, немов бджоли, і особливо 
відчутні у мовчазному підводному світі. 
Для Максима присутність поруч Жанни додавала 
і впевненості, і тривоги водночас. Однозначно, що 
Максим би нізащо не дозволив їй занурюватись під воду 
і працювати у парі з кимось іншим. Тільки маючи змогу 
тримати її в полі свого зору, він міг дихати спокійно.  
Проте почуття відповідальності за її безпеку спонукало 
його кожні десять хвилин відволікатися від роботи і 
перевіряти, чи в дівчини все гаразд. В цей же час Жанна 
безтурботно, уподібнюючись невагомій пір’їні, ледь 
перебирала ластами. Відчувши на собі пильний погляд 
хлопця, вона різко повернула голову. Напружила м’язи 
обличчя, силкуючись усміхнутись. Проте через дихальну 
трубку в неї нічого не вийшло. Вона просто підняла 
великий палець руки у чорній рукавичці. Мовляв, „Все 
добре!”, і знову взялася до роботи. 
Протекціюпотрапитинапідводнірозкопкибіляострова 
Зміїний зробив для них професор Рибачук, який після 
недавніх пригод у Норвегії став для Максима особливо 
близьким другом, наставником у царині археології. У 
Макса, незважаючи на те, що він готувався стати лікарем і ось-осьмавзакінчитиуніверситет, булаглибокапристрасть 
і найбільше хобі в житті – розкопки. Довідавшись, що 
інститут археології Національної Академії Наук України 
ввів їх до списку учасників експедиції, Максим, Жанна 
та їхній друг Сергій Корольов відразу записалися в члени 
дайвінг-клубу і стали посилено опановувати мистецтво 
підводногоплавання з аквалангами. УМакса ізЖанноювсе 
чудово виходило і вони почувалися в воді, немов рибини,  
а Корольов відверто боявся пірнати, проте якимось дивом 
після завершення курсів роздобув посвідчення дайвера. От 
і зараз він залишився на березі із картами морського дна 
та впорядковував знахідки, кодифікуючи і занотовуючи 
все у ноутбук. 
Максим тримав у руках водострумний інжектор,  
який мав вигляд товстої трубки, та діяв за принципом 
домашнього порохотягу, тільки в цьому випадку під водою.  
Знімаючи сантиметр за сантиметром шар морського 
намулу, археологи віднайшли уламки грецького торгового 
судна третього століття до нашої ери. Уламки корабельної 
деревини, глиняні черепки та декілька бронзових цв’яхів 
– ось усі скромні знахідки за два тижні наполегливих 
пошуків. Вже завтра термін університетської відпустки 
закінчиться і потрібно терміново повертатися до Львова,  
аби готуватися до сесії. Невже так і доведеться поїхати, не 
знайшовши нічого цінного? 
РукиуМаксима затремтіли, колиіз товстихнашарувань 
мулу та піску з’явилося спочатку вузьке горло, а тоді –  
ціла основа великого глека із напівкруглими ручками. 
Чорна кераміка із червоно-жовтими зображеннями 
воїнів на запряженій бойовими кіньми колісниці змусила 
серце юнака забитися частіше. “Ця амфора, очевидно, грецька, періоду колонізації Північного Чорноморя,  
приблизно четвертого-третього століть до нашої ери”, –  
подумав Макс і підняв посудину із дна. 
За легендою, острів Зміїний підняла з морського 
дна богиня Фетида для свого сина Ахілла. Греки,  
перетворившии цей шматок скелястого берега у центр 
поклоніння Ахіллесу, збудували тут величний храм. Про 
це згадують у своїх творах Овідій, Страбон та Геродот.  
Відповідно тематика малюнків на посуді – військова.  
З-за спинивигулькнулаЖанна. Їїочі сяялизахопленням 
та неймовірною радістю від Максимової знахідки. Через 
хвилину підіплив професор Дубина – керівник експедиції. Поплескавши Макса по плечу, він подав йому знак –  
піднятися на верх. 
Випірнувши з води і знявши маску з обличчя, Макс 
побачив натовп біля пляжу, саме там, де вони мали 
вийти на берег. Від здивування його зволожені чорні 
брови піднялися вгору. Кремезну фігуру майора Вадима 
Титаркевича важко було переплутати із чиєюсь іншою.  
Його абсолютно лиса голова виблискувала на осінньому 
сонці. Поруч стояв ще якийсь незнайомець у військовій 
формі. На пагорбі, за наметовим табором виднівся 
гелікоптер з понуро опущеними лопастями. 
Сергій Корольов тримав у своїх товстих пальцях якісь 
мапи і захоплено про щось розповідав. Проте коли майор 
зауважив аквалангістів, то зробив їм назустріч кілька 
кроків, відверто ігноруючи запальний монолог товстуна. 
– Так, так, – весело промовив Титаркевич. – А ось 
і наш Іхтіандр, а з ним – і його Гутіере5 
. А ми вже вас 
зачекалися. 
5 Головні персонажі роману Олександра Беляєва „Людина-амфібія”.

– Привіт, Вадиме! – на ходу здіймаючи гумову 
рукавичку, Макс потис йому руку. 
– Рада вас знову бачити! – весело привіталася Жанна.  
– А ми ось грецьку амфору на дні знайшли! 
– Я, взагалі, переконаний: там, де Макс, там – повно 
пригод та відкриттів. 
Максим зупинився біля гостей, привітався також із 
пілотом гелікоптера і почав вивільнятися із ластів та 
гідрокостюму. Експедитори обступили професора Дубину і, голосно вигукуючи слова захоплення, ретельно 
розглядли грецьку амфору.  
– Ми вже два місяці не бачились, тільки двічі зідзвонювались, – обережно почав Максим, – і ось раптом ти 
тут. Щось надзвичайне сталося? 
– Сталося, – лаконічно відповів майор і перш, ніж 
вмоститись на розкладне крісло, обережно перевірив його 
на міцність. – Мене післав до тебе генерал Головчук. 
– Справді? А чому Степан Матвійович сам не 
зателефонував? 
А ось це він власне і збирається зробити. 
Титаркевич видобув із кишені куртки мобільний телефон, потицяв на декілька кнопок і передав юнакові. 
– Слухаю! – невпевнено проказав Макс.  
– Вітаю тебе, друже! – пролунав у слухавці знайомий 
голос. –Вибач, що сконтактовуємось із тобою в такий 
несподіваний спосіб, але нашій державізнову знадобилися 
твої здібності та твій талант. Ось ми і сподіваємося, що ти 
погодишся попрацювати ще раз із нами. 
– Які такі здібності? – спробував заперечити хлопець.  
– Я – звичайний студент-медик, який сподівається закінчити медуніверситет через півроку, якщо звісно знову щось 
не станеться.