2

2

Корабель з космічними вартовими наблизився до планети, просто схожої на звичайний камінь, що обертався біля своєї зірки.

- До роботи! - пролунала команда - і всі ці десять мільйонів космічних вартових прийнялися за роботу.

Так хто ж такі космічні вартові?

Це ті, хто контролює порядок на різних планетах.

Космічні вартові створюють ці планети з непридатних для життя каменів чи газових згустків.

Космічні вартові в ці космічні тіла надихають життя, яке верує та заполоняє простір.

Нові цивілізації, нескінченні подорожі цілими містами, щоб задовольнити потреби цих нових планет та мешканців на них.

Космічні вартові з’єднали кисень та водень, якого було вдосталь у цій каменюці, у субстанцію під назвою “вода”, додали бактерій, пришвидшили процес, додали трохи вже готового ґрунту, рослин, які дуже швидко ростуть та так само швидко помирають, - і через рік тут можна було вже починати життя вже з чогось більш серйозно, ніж живі рослини.

- Злате! Я вже почала роботу над створенням людини для умов нашої планети! - через закритий шлюз повідомила Теодосія, але почула якийсь шум. - Я знаю, що ти тут, відчини! Я хотіла поділитися з тобою цією радісною новиною, щоб разом з тобою порадіти моїм успіхам в такій складній справі.

Шлюз не відчинився. А за ним настала тиша.

Теодосія пішла, але недалеко, щоб стежити за цим шлюзом та бачити, хто з нього виходить.

Через двадцять хвилин шлюз відчинився - і тихесенько з нього вийшла дівчина.

Це був робот з тих роботів-коханців, яких було повно на цьому космічному кораблі, яких додали у цю місію, щоб можна було роками мандрувати космічним простором у самотності, задовольняючи себе увагою таких милих роботів.

Це було нормою серед космічних вартових, але Теодосія образилася.

Вона розплакалася та підбігла до закриваючогося шлюза.

- Як ти міг! Я думала, ти кохаєш мене! - обурилася Теодосія.

- Я? Тебе? Невже я тобі казав про це чи може якось натякав на свої почуття? Чи взагалі вони є? - запитав Злат.

- Ти так на мене постійно дивився та часто повторював, що це доля… - Теодосія пішла, продовжуючи плакати.

- Тея! - покликав Злат.

Але Теодосія не відреагувала.

- Для тебе важливо, щоб я кохав тебе? - доганяючи та стаючи перед дівчиною, перешкоджаючи їй шлях, запитав Злат.

- Забудь, я просто дурепа. Яка завжди сама собі щось повигадувала. - і Теодосія пішла.

А Злат продовжував проводжати її поглядом.

- Невже моє кохання для когось важливе… - прошепотів парубок, який розгублено дивився на молоду дівчину, на його здивування доволі вродливу та гранциозну (ніби тільки щойно він це помітив), розумна та чутлива, яка віддалялася від нього. - Нічого собі… Тео…

Кілька місяців Теодосія намагалася ігнорувати Злата, старалася не наближатися до нього, поки сама робота ще раз не зблизила їх.