1

1

- Теодосія Крапля! Ви пройшли перевірку. Теодосіє, прошу. Вітаємо на борту новітнього космічного корабля! Проходьте, будь ласка. Ви поринете у ціле десятимільйонне місто, де кожен займається своєю справою. Доєднуйтесь до команди космічних вартових! Проходьте на Центральний міст, там уже усі зібралися. Наш капітан розкаже про суть нашої спільної справи, - після сканування жіночої руки, на якій був вживлено штрих-код, з такими словами зустріли тендітну дівчину з рожевим волоссям та зіі сміливим поглядом.

- Дякую. - Теодосія увійшла всередину величезного космічного корабля.

Слідуючи світовим інструкціям, направилася вглиб космічного корабля

Раптом відчула біль у животі.

- А де тут туалет? - запитала вона ніби сама до себе.

- Туди, будь ласка. - механічною рукою напрямок показав робот на повітряній подушці.

- Дякую. Зараз усе почнеться головне, а мені приспичило, - лаяла себе дівчина.

А потім подумки продовжила: “Не треба було їсти тих марсіанських окунів. Щось вони мені не пішли. Мене ж тільки що перевіряли. Якщо це трапилося на кілька хвилин раніше, мене би не впустили би сюди. Хоча, може це не так серйозно, щоб сканер бачив загрозу для цих всіх космічних вартових. Тому не треба хвилюватися. Ось вона… жіноча кімната…

Шлюз у жіночу кімнату відкрився, Теодосія туди забігла, одразу у кабінку та й залишилася там.

Пролунав сигнал, що через п’ять хвилин почнеться інструктаж.

- Як же мені погано… - Теодосія сиділа у кабінці бліда, наче привид.

Одразу до неї звернувся механічний пристрій на стіні та простягнув ліки з проханням:

- Прийміть це, інакше прийдеться викликати медичну бригаду, щоб змусити вас прийняти препарат та не загрожувати нашому космічному суспільству.

- Мені можна хоча б спочатку помити руки? - запитала дівчина у прибора.

Одразу з’явилися прибори для чищення рук.

- Дікую. - Теодосія обробила руки та прийняла ліки. - Дивно, так швидко легшає. Ще встигну на інструктаж.

Теодосія вискочила з жіночої кімнати, зносячи з ніг парубка, який проходив поруч.

- Вибачте, я випадково. Пробачте, будь ласка. - попросила Теодосія, протягуючи йому своєї руки, щоб допомогти піднятися.

- Та нічого. Ви, мабуть, посмішаєте на іструктаж? - запитав він.

- Так, звісно.

- Я теж. Мене Злат звуть. Будемо поспішати разом.

- Я - Теодосія. Це точно.

Вони швиденько направилися у сторону широкого відсіку, де вже знаходилося в кілька поверхів багато людей.

- Мій браслет показує той напрямок. - попередив Злат.

- А мій теж. Мабуть, будемо сидіти поруч. - припустила Теодосія.

Ці двоє відслідковували напрямок руху за екранами на своїх браслетах, поки не дійшли до своїх місць на десятому поверсі.

- Це - доля. - промовив Злат, сідаючи на своє місце.

- Так. - підтвердила Теодосія, займаючи поруч останнє вільне місце, саме на яке вказував її браслет.

Капітану на екрані відмітилося, що останні слухачі зайняли свої місця, - і він почав свою промову.