Розділ 13

У повітрі висіла розгубленість і наростаюче розчарування — відчуття, яке Тарасові було добре знайоме. Пошуки Насті поглинули всіх, плакати були розклеєні на ліхтарних стовпах, стрічки соціальних мереж заполонили її фото. Проте, приголомшливе одкровення кинуло все розслідування в хаос: Олеся, сестра зниклої Насті, підтвердила, що у неї взагалі не було сестри.

Як таке могло статися? Протягом декількох тижнів громада згуртувалася навколо Олесі, пропонуючи підтримку і ділячись інформацією про її «зниклу сестру». Тепер фундамент усіх пошуків зруйнувався. Тарас відчув, як у нього в животі стиснувся вузол. Звідки взялася ця поширена помилка? І, головне, де була Настя, якщо вона не була пов'язана з Олесею?

Він ламав собі голову, прокручуючи в пам'яті розмови, придивляючись до деталей, які міг і не помітити. Невже він був настільки захоплений емоційною гостротою ситуації, що не зміг поставити під сумнів основні припущення? Чи всі так прагнули допомогти, що просто прийняли розповідь «сестри» без перевірки?

На задвірках свідомості Тараса почала зароджуватися настирлива підозра: Чи не може це бути справою рук Ніки? Ніка мала репутацію вигадливої жартівниці та гострої дотепниці, що часто межувала з бешкетництвом. Вона володіла творчими здібностями і доступом до маніпулювання інформацією, поширюючи чутки з витонченою майстерністю, яка вражала і водночас викликала тривогу.

Чи можливо, що Ніка навмисно сфабрикувала «сестринський» зв'язок, сплітаючи фальшиву історію з невідомою метою? Яким міг бути її мотив? Чи це була хитра гра, спосіб перевірити довірливість громади, чи щось більш зловісне?

Тарас знав, що треба діяти обережно. Звинувачення Ніки без конкретних доказів лише ще більше замутить воду. Йому потрібно було непомітно провести розслідування, розплутати нитку дезінформації і викрити правду, незалежно від того, чи веде вона до Ніки, чи розкриває більш складну причину зникнення Насті.

Таємниця неіснуючої сестри Олесі перетворила пошуки Насті зі справи про зникнення людини на заплутану головоломку. Тарас був сповнений рішучості розгадати її, виявити витоки неправдивої історії і, врешті-решт, знайти Настю, де б вона не була. Пошуки набули несподіваного повороту, і дорога попереду була невизначеною, але одне залишалося ясним: правда була десь поруч і чекала, щоб її відкрили.

Кабінет Тараса, присмерк. Олег сидить навпроти Тараса, на обличчі зосередженість.

— Тож… вона жива. Олеся… Жива. — промовив Олег тихим, напруженим голосом.

— Так, Олеже. Вона жива. І, наскільки я розумію, вона живе… своє життя. — кивнув, дивлячись у вікно.

— Своє життя… — зробив паузу, він обмірковував почуте. — А… щось… щось пам’ятає з того часу? З тих… минулих подій?

— Ні. — Тарас повернувся до Олега з сумним обличчям. — Олег, вона нічого не пам’ятає. Абсолютно. Це… як чистий аркуш.

— Нічого? Нічого з того пекла? — запитав розгублено.

— Ні. Її пам'ять стерта. Можливо, це і на краще.

— І… Настя? Вона ж завжди говорила про свою сестру Настю… — сказав замислившись.

— Насті не існує. — похитав головою. — Олесю виховували як єдину дитину. Немає ніякої сестри.

— Немає?  — здивовано. — Але ж… Ми всі чули про Настю… Настя, Настя, постійно…Вона звернулась до мене по допомогу…

— Саме тому ми тут, Олеже. — втомлено відповів. — Саме тому ми продовжуємо копати. Зараз головне питання — хто така ця Настя, і чому Олеся так вперто вірила в її існування?

— Виходить, ми шукаємо… привид? — схвильовано запитав Олег — Чи, може… когось, хто використовував її, маніпулював нею, змушував вірити в неіснуючу сестру? Хто цей невідомий, Тарасе? Хто він, і чого він хотів?

— Саме це нам і потрібно з'ясувати. – він підвівся і почав ходити по кімнаті. — Цей невідомий — ключ до всього. Він ключ до того, що сталося з Олесею, і чому її пам'ять була стерта. Він… — Тарас зупинився, щоб подивитися Олегу в очі - Він ключ до того, щоб дізнатися нарешті правду.

— Тоді ми знайдемо його. — рішуче підвівся. — Ми знайдемо цього невідомого, Тарасе. І змусимо відповісти за все, що він зробив.

Тарас кивнув в знак згоди. В кімнаті запанувала тиша.

* * *

Ігор ходив туди-сюди по кабінету, відчуваючи, як нерви натягуються, мов струни. Спроби заспокоїтись були марними. Ніка... мертва. Слова відлунювали у голові, немов похоронний дзвін. Як? Як таке могло статися? Її тримали у найбезпечнішому відділі! Невже хтось із своїх? Ця думка була найжахливішою. Зрада...

Він зупинився біля вікна, дивлячись на тьмяне світання, що ледь пробивалося крізь сірі хмари. Ранок не приносив полегшення, лише підкреслював морок, що огорнув усе навколо. Треба було діяти. Знайти винних. З'ясувати, хто і як зміг обійти систему безпеки, хто віддав наказ, і чому.

Він важко зітхнув. Це буде брудна робота, і він відчував, що довіряти не можна нікому.

Тарас зустрівся  з Ігорем. Він розповів про розмову з Олесею та про відсутність сестри. Хтось добре попрацював над тим, щоб вони шукали людину, якої не існує.

— Я довіряю лише тобі. — він поплескав Тараса по плечу.