Розділ 9

Тарас подзвонив Ладі.

— Привіт.

— Ладо, плани змінились. Потрібно прослідкувати за помічником Ігоря. Я подбаю про Лізу, точніше попрошу Ігоря це зробити, бо є важливіші справи.

— Добре, зрозуміла. Ліза поїхала на «Фабрику» купити білизну для зустрічі з Ігорем. Думаю це на 2-3 години. Як я зрозуміла це ваш ТРЦ.

— Дякую. На зв’язку.

Тарас швидко завершив розмову з Ладою, відчуваючи наполегливу потребу зосередитися на нових завданнях. Плани змінилися, і тепер його пріоритетом було спостереження за Олегом. Тарас повернувся до кімнати, де знайшов Олега, щойно прийшовши до тями. Перше слово, яке вирвалося з його пересохлих губ, було єдиним благанням:

— Води.

Соня пішла на кухню набрати води.

— Не так я уявляв нашу першу зустріч після довгих років, — Тарас обережно обняв Олега.

— Я теж. Добре, що хоч так, — Олег важко зітхнув.

Соня увійшла до кімнати зі стаканом холодної води. Після кількох жадібних ковтків, він одразу звернувся до Тараса з твердим поглядом:

— Я знаю, де Марина. Ти теж мав здогадатися. Я залишав підказку.

Збентежений Тарас вибачився:

— Вибач, я не зрозумів її.

— Я надсилав тобі примару. Це ж наше побратимське, забув? —  Олег зітхнув.

— І тут я не здогадався. — Тарас, з ніяковою усмішкою, визнав, що і цього разу не здогадався.

— Скажи наше слово-пароль.

— Мрійливий оселедець. — миттєво відповів Тарас.

— Хоч це ти пам’ятаєш. — промовив Олег з ледь помітною посмішкою.

— Ти як?

— Жити можна.

— Так де Марина? — отримавши його відповідь, Тарас відразу перейшов до головного.

— Все повторилось як і п’ять років тому. Три підклітка зникли, дві дівчини і хлопець. Марина, її брат та дівчина брата пішли посидіти на старе кладовище.

Там хтось проводив темний обряд. Злий дух вселився в Марининого брата. Не розумію щодо прикраси і щоденника.

Тарас був спантеличений двома речами: незрозумілими прикрасою та щоденником. Олег пояснив, що Настя принесла йому їх у коробці, упевненою, що нічого не торкалася. За його словами, ці речі з'явилися біля її дверей наступного дня після зникнення Марини.

— Не вірю, що це той самий злий дух. — заперечив Тарас. — Ми знищили його.

— Це може бути інший, але імітувати події п’ятирічної давнини, — припустив Олег.

— Ти зрозумів, що Настя мала стати наступною, якби торкнулася тих речей, — запитав Тарас.

— Так. — Олег підтвердив здогад Тараса.

— Але тоді були інші речі, ніяких щоденників чи прикрас, — Тарас задумливо додав.

* * *

Тоді… 5 років тому…

Тарас, Тимур, Соня, Ігор, Олег і Ніка сформували унікальний колектив у відділі боротьби з темними силами, адже кожен із них володів особливими здібностями, що доповнювали один одного. Вони працювали пліч-о-пліч, спільно розробляючи стратегії для протидії надприродним загрозам. Тарас, як лідер команди, завжди підбадьорював своїх колег, підкреслюючи важливість командної роботи і взаємопідтримки. Ніка, з її здатністю спілкуватися з духами, часто отримувала важливу інформацію про наміри темних сил, а Соня, завдяки своїм знанням магії, допомагала створювати захисні обереги.

У той же час практикантка, Олеся, ясновидиця-початківець, продовжувала навчання в університеті на факультеті містики. Вона мріяла про те, щоб долучитися до команди Тараса. Її захоплення світлом та боротьбою зі злом зростало з кожним днем, і вона вже планувала скласти фінальні іспити. Під час навчання між Олесею і Тарасом зав'язалася романтична історія. Він надихав її, підтримуючи у її прагненні стати частиною світу, де вона могла б використовувати свої здібності на благо. Ця співпраця та почуття стали важливою частиною їхньої спільної боротьби за справедливість.

Тимур завжди відчував у собі певну магічну силу, яка проявлялася в незвичайному дарі — зупиняючому дотику. Коли він торкався людини, та наче загіпнотизована, на кілька хвилин завмирала, втрачаючи будь-які спогади про те, що сталося. Цей феномен викликав у Тимура змішані почуття — з одного боку, він отримував задоволення від власної влади над іншими, а з іншого, глибоко усвідомлював етичні наслідки свого уміння. Багато разів він замислювався, чи варто використовувати цей дар, адже кожен дотик ставав для тієї людини моментом забуття.

Ігор, у свою чергу, володів зовсім іншим, але не менш потужним умінням. Він міг підкорити волю людини, змушуючи її діяти так, як хотів. За допомогою емоційного маніпулювання і глибокого розуміння людської психології, Ігор досягав цілей, які часто здавалася неможливими. В його присутності люди втрачали впевненість у власних рішеннях, потрапляли у капкан його чарівливих слів. Здавалося, що їхні думки і бажання переставали мати значення, і вони готові були слідувати за Ігорем, немов за харизматичним лідером.

Кожен з них, Тимур і Ігор, уособлював унікальний підхід до людських стосунків, проте їхні шляхи часто перетиналися. Часом їхні здібності ставали метафорою боротьби між свободою і контролем. Так виникали запитання, що важили більше за прості відповіді, змушуючи Тимура і Ігоря переглянути свої принципи і мотиви.

Тарас, Тимур, Соня, Ігор, Олег, Ніка та Олеся опинилися на території старовинного будинку, що стояв покинутим протягом двох століть. Цей занедбаний маєток був огорнутий таємницями та легендами, а місцеві жителі обходили його стороною, бо чули, що там бродять злі духи.

Слід зниклих підлітків: двох дівчат та хлопця, привів саме сюди. В їхній уяві активно супроводжувалася думка, що вони стали жертвою чогось містичного, за легендами примари блукали серед цих руїн. У цьому будинку багато століть тому жила молода дівчина Валентина.