Розділ 7

Тарас та Олеся їхали до будинку з примарами, наповнені невимовним почуттям тривоги та передчуття. Він був за кермом, бо пам’ятав, що Олеся погано водила. Дорога тяглася безмежно, мов засипані снігом колії. Обидва мовчали, поглинені власними думками. Тарас не міг відвести думок від загадкового записника, який так сильно його гриз. Чому Олег надав йому таку цінність і таємничість? Адже, на перший погляд, це просто зошит зі сторінками, переповненими незрозумілими записами, але в ньому, напевно, ховалася істина, здатна змінити їхнє життя.

Також, у голові Тараса нав'язливо крутилася думка про ту дивну прикрасу з совою, яку він знайшов у схованці Олега. Чим більше він про неї думав, тим більше відчував, що вона пов'язана з таємницею, яку вони збиралися розкрити. «Що ж справді Олег мав на увазі, коли говорив про місце, де все закінчилось?» — запитував себе Тарас. Мабуть, ця загадка, з якою він стикався, була частиною більшої історії.

Олеся, сидячи поруч, ненароком відчувала, як напруга в автомобілі зростала. Вона переймалася, що ніхто з них не знає, що саме їх чекає в тій темряві. Але серце Тараса билося в такт з його думками, нагадуючи, що скоро вони зустрінуться з таємницею, від яких залежать долі Олега, Насті та Марини. Одне було певно: десь за запахом старої деревини та холодною завісою туману крилося не лише розгадка, але й спогади про те, як минуле може суттєво вплинути на їхнє майбутнє.

— То ти кажеш тут був Ігор.

— Так. — сказала вона з надією, що він зможе розгадати загадку.

— Чого?

— Не знаю, тому і прошу допомогти.

— Добре.

Тарас дістав з рюкзака прозорий кристал — магічний артефакт, що мав здатність відображати минуле, та зручно вмостився на землі. Олеся, схвильована та зацікавлена, зазирнула в обличчя Тараса, який вже налаштувався на виконання свого ритуалу. Заплющив очі і почав про себе повторювати: «Покажи, що зробив Ігор». Тихо повторював Тарас про себе, а темрява, що оточувала їх, почала змінюватися. Вона поступово перетворилася на яскраві образи нещодавніх подій. Невдовзі в їхній уяві матеріалізувався Ігор, який промовляв щось незрозумілою мовою. Він підійшов до камінця, взяв його та поклав у кишеню. Ці моменти розгорталися перед ним, мов сцена з давнього театру, і Тарас зрозумів, що це може бути ключем до розгадки таємничого зникнення друга та сестри Олесі.

— Ігор взяв камінь ось там, — Тарас показав пальцем на місце у кількох кроках від нього. — Поки не знаю навіщо.

— Здається я здогадуюсь про що це, — Олеся задоволено усміхнулася.

* * *

Лада і Ліза сиділи за столиком у кафе «Кіт на даху», насолоджуючись затишною атмосферою і ароматом свіжозвареної кави. Ліза виглядала знервовано, її погляд блукав по приміщенню.

— Ладо, прошу без звинувачень у тому, що сталося, — раптом сказала вона, зрушуючи чашку з кавою.

— Що? Нехай, це робота Тараса. Але, вибач, чого ти мала справи з Ігорем? — запитала Лада, покладаючи ложечку і придивляючись до співрозмовниці.

— З одного боку я його просто ненавиджу, але… — Ліза глибоко зітхнула. — З іншого не можу це припинити..

— Це до психолога. Ближче до теми. Записник? Згадай деталі того дня, щ ким перетиналась окрім Ігоря, звичайно, — уточнила Лада, трохи занепокоєна.

— Так, я взяла записник, він був у моїй сумці. Я перевірила це у таксі. Я залишила його на у сумці на столі у кабінеті Ігоря, коли ми дивилися фільм. А коли прийшла забрати, його вже не було. — Ліза зітхнула ще раз, вона виглядала дуже стурбованою.

— Чому ти взагалі взяла його з собою?

— Ігор міг би допомогти зняти закляття з нього.

— Це дивно. Може, Ігор прибрав його кудись? Чи він був з тобою увесь час? — продовжувала Лада.

— Так… Він не відходив від мене. Він мене запевняв, що нічого не чіпав. Але я відчуваю, що щось не так, — завагалася Ліза, опустивши голову.

— Можемо, поговорити з Ігорем про це? Можливо, він знає більше, ніж каже, — підказала Лада, підкріплюючи свої слова чашкою чаю.

— Так, я наберу його. — Ліза замовкла, побоюючись того, до чого можуть призвести її думки.

— Не впадай у відчай. Все ще може вирішитися найкращим чином. Сподіваюсь, цей записник ще знайдеться, — Лада старалась підтримати Лізу, відчуваючи, як важко їй зараз.

* * *

Тарас не міг постійно бути поруч із Сонею та Тимуром, адже у нього накопичилося безліч справ, які вимагали термінового вирішення. Його товариші мали змогу працювати і без його безпосередньої участі, проте підтримка Тараса завжди залишалася важливою. Щоб забезпечити необхідну допомогу, він вирішив зробити дублікат ключів від квартири Олега. Один із них залишив собі, а інший передав Соні та Тимуру, щоб вони могли вільно заходити і виходити, коли це знадобиться.

Незважаючи на довіру до своїх друзів, Тарас все ж задумувався про те, щоб тримати Лізу подалі від квартири Олега. Її присутність останнім часом лише ускладнювала ситуацію, і Тарас не хотів мати додаткові проблеми. Йому здавалося, що краще дати їй час, щоб переварити новини, а сам зайнявся розв'язанням інших нагальних питань.

Коли ж Тимур, зайшовши в квартиру, побачив обстановку і атмосферу, щиро зробив комплімент холостяцькій квартирі Олега. Він із захопленням оцінив стиль інтер'єру та затишок, створений у помешканні. Вони одразу почали вивчати захист квартири, бо він приглушував та ослаблював їхню магію.