Розділ 5

Таксі зупинилося біля воріт. Ліза поглянула у вікно. Будинок Ігоря нагадував невелику середньовічну фортецю, з масивними стінами та вузькими вікнами, що надавали йому таємничого вигляду. Ліза розрахувалася та вийшла, відчуваючи, як серце стукає в грудях від хвилювання. Вона впевнено підійшла до хвіртки, яка автоматично відчинилася, ніби запрошуючи її всередину. Цей будинок Ліза добре знала, адже тут вона проводила багато часу з Ігорем, але сьогодні щось у повітрі змушувало її відчувати тривогу. Ігор очікував на неї в кімнаті, де світло холодного вечора лилося через вікно, відкинувши темряву на його обличчя. Він рахував секунди до зустрічі з нею, більше не міг боротися з хвилюванням через свої внутрішні протиріччя.

Ліза та Ігор швидко поринули в розмову.

— Я дещо знаю про ті минулі події. І готова поділитися інформацією з тобою, — невимушено пролунало в повітрі, як ехо минулого.

— Сумніваюсь, що ти знаєш більше за мене, проте добре, — злегка зніяковів Ігор. Він завжди був впевнений у собі, але цю тему не хотів обговорювати.

— Спочатку мені потрібна твоя допомога, — сказала Ліза, відчуваючи, як напруга зростає.

— Ти ж знаєш, я не можу тобі відмовити, але спершу іди до мене,— раптом він підхопив Лізу на руки та поніс до своєї кімнати, забуваючи про все, що їх мучило.

Ігор закрив за собою двері, і на мить вони залишили світ за межами цієї кімнати. Простір охопили тіні, які ніжно обволікали їх, а в повітрі застигло легке хвилювання, ледве помітне, але відчутне. Ліза, затискаючи в руках край своєї сукні, відчула, як зашарілася. Вона дивилася на Ігоря, на його обличчя, яке в напівтемряві сприймалося особливо чуттєвим. У кожному його русі та погляді відчувалася внутрішня боротьба, але в той момент вони забули про все.

Ігор, як завжди, поринув у її очі, які випромінювали тепло і ніжність. Ліза намагалася приборкати свої думки, але їхні руки поступово знайшли одне одного, немов магніти, що не можуть втриматися на відстані. У цій тиші між ними не було слів, тільки взаєморозуміння, яке потребувало підтвердження. Викликані хвилюваннями думки і переживання зникали, коли їхні руки перепліталися, неначе закутуючи в обійми всі їхні страхи.

Небо за вікном стало темніше, і місячне світло розливалося по кімнаті, створюючи казкову атмосферу. Ліза відчула, як страхи, що переслідували її, починають відступати, адже в цій миті просто важливо було бути поруч, відчувати підтримку один одного. Ігор, у свою чергу, знав, що, незважаючи на всі невизначеності наперед, в цій кімнаті вони могли знайти спокій і затишок, який так давно шукали.

Через кілька годин Ліза вже намагалась знайти в сумці записник, через який і прийшла до Ігоря. Але все було марно.

— Ні, записник! Він був у моїй сумочці, а тепер його нема! — виявилася безпомічною Ліза, коли згадала про важливість цього предмета.

— Може, ти його вдома забула? — спробував заспокоїти її Ігор, проте Лізі це не здавалося правдоподібним.

— Ні, я з ним їхала до тебе, щоб ти допоміг зняти закляття. —  її голос став тривожним.

— Ти маєш на увазі, що хтось проліз у мій дім і викрав його? — пробігла думка у голові Ігоря, але не міг повірити в це.

— Так. Або… чекай. Це ти, ти його взяв! — раптом вигукнула вона, і в її очах яскраво спалахнули страх і підозра.

— Облиш, навіщо це мені? — Ігор закрутив головою, мов у звичайному ставленні до абсурдності її слів.

— Мене Тарас не пробачить, — Ліза схопилася руками за голову, її обличчя відображало відчай.

— Що було у записнику? Тільки припини це мовчання. Розповідай, — настояв Ігор, бажаючи дізнатися правду.

— Це пов’язано зі зникненням Олега. Він потрапив у халепу. Тарас та Катя мені допомагають у його пошуках. Також зникла сестра Каті та її подруга, — квапливо почала пояснювати Ліза, усвідомлюючи, як важливо розкрити цю таємницю, і яка небезпека може насуватися на них. Цей записник — ключ до всіх відповідей, він повинен бути знайдений, інакше все може закінчитися трагічно.

Ліза знала, що без нього її шанси на порятунок зменшуються в рази, і саме тому вона була готова зробити все, щоб його повернути.

* * *

Тарас та Олеся колись були безмежно щасливі. Вони познайомилися в університеті, де разом навчалися на факультеті містики. Їх спільні інтереси, безумовна підтримка та безліч веселих миттєвостей створили міцний фундамент для стосунків. Проте з часом турботи про кар'єру, брак спільного часу і різні життєві плани почали розривати їхню близькість. Але останню крапку поставили події пятирічної давнини...

Після розлуки обидва намагалися знайти нові шляхи в житті. Тарас зосередився на кар'єрі, закінчивши кілька важливих проектів, що дало йому змогу досягти певного успіху. Він часто згадував про їхні безтурботні дні і боровся з ностальгією, втім, сподівався, що новий досвід зробить його сильнішим. Олеся, у свою чергу, зрозуміла, що поки нове життя приносило багато серйозних викликів, вона сумує за Тарасом. Щоденник, в який вона писала свої думки, став єдиним місцем, де вона могла відкрито висловити свої почуття.

Коли Тарас і Олеся йшли вулицею, вони раптово опинилися на стику минулого та теперішнього. Вони обоє намагалися загладити свої болі у стосунках з іншими, проте залишалася частина них, яка ніколи не зможе забути один одного. Цей момент нагадував їм про все, чого вони позбулися, і про те, як легко можна втратити те, що було таким дорогим.

Тарас та Олеся мовчки йшли вулицею, намагаючись подолати напругу, що нависла між ними, як переважна хмара. Будинок Олесі був за кілька кварталів від його, але в цю мить дистанція здавалася безмежною. Олеся ще раз відчула невдалу спробу зателефонувати своїй сестрі, чекаючи хоч якоїсь звістки. Вона не могла зрозуміти, чому відстань між ними так важлива, чому сестра обрала жити окремо, коли в житті вже так багато самотності. Тарас, не бажаючи заглядати в її очі, задав питання, яке було на думці у обох.