Розділ 2

Олесю не залишало почуття, що сталося щось погане. Вона відкидала нав’язливі думки, проте це не дуже допомагало. Олеся не могла зрозуміти, чому себе так почуває.

- Пообідаємо разом? – до кабінету зазирнув рудий чоловік, радісно посміхаючись.

- Дякую, Леоніде, проте в мене є невідкладні справи.

- Знову в тебе таємниці від мене, - він тяжко зітхнув.

- Нічого такого, не зважай.

- Добре, тоді до вечора.

- До вечора.

Олеся досі порівнювала Леоніда зі своїм колишнім, проте звикала до нового хлопця. Ці стосунки були спокійними і надійними. Їй вистачило страждань, болю і пролитих сліз через Тараса. Вона навіть не здогадувалася, що він кардинально змінився завдяки подіям, які трапились п’ять років тому. Олеся знала, що сталося, хоча тоді ще не працювала у відділі з боротьби з темними силами. Вона мовчала, бо таємниці справ було заборонено розголошувати. Олеся ще не знала, що одна ніч повністю змінить її життя. Тоді Тарас зібрав свої речі і поїхав з міста. Цілий рік він був поза зоною досяжності. Олеся кожен день телефонувала до нього, бо її мучило одне питання: «Чому він покинув її?». Лише через три роки Олеся наважилась на інші стосунки. Іноді їй здавалося, що за нею хтось спостерігає. Часом вона впізнавала Тараса в інших людях, але розуміла, що цього не може бути.

Після закінчення університету, вона пішла працювати у той самий відділ, де колись працював Тарас. Вона намагалась наздогнати минуле, хоча розуміла, що це марна справа. І ось, днями вона згодиться на пропозицію Леоніда вийти за нього, бо випадково знайшла обручку, коли прибирала.

Олеся припинила згадувати минуле і відкрила папку з новою справою. Вона звернула увагу на фото дівчини, яка зникла. Це була подруга її сестри. Марина.

- Дивно, - вона почала уважно вчитуватись у кожне слово, а деякі думки проговорювати в голос, - Зникла два дні тому за дивних обставин. Свідки кажуть, що дівчина увійшла у будинок з примарами, після чого її ніхто вже не бачив. І от навіщо вона туди пішла! Сама накликала на себе халепу.

- Цікава справа. Не хочеш помінятися?  - біля столу Олесі стояла Маша з якимось папером у руці.

-  Ні, дякую. Це особисте.

- Це точно. Ось, - вона простягнула документ Олесі, - Тобі назначили поміч з Києва. Хто, не відомо. Побачитесь на місці.

- Як мило з їхнього боку! – не дуже зраділа Олеся такій новині, - Коли зустріч?

- Через двадцять хвилин.

- Знущаєшся? Я ж не на машині.

- Бери таксі, відділ все оплатить, тільки чек не забудь заповнити.

- О, чому лише я у нашому відділі можу бачити примари!

- Ти забула додати, бачити примари без застосування ритуалів.

Олеся викликала таксі і попрямувала до входу будівлі, де вже на неї чекало таксі. Воно відрізнялося від звичайних. Таксист не задавав зайвих питань і якщо щось бачив, то завжди мовчав, бо підписав договір про нерозголошення інформації. Поїздка була мовчазною. Олеся ненадовго поринула у свої роздуми. Назначили з Києва. Це, напевно, Тарас. Вона ще не була готовою до зустрічі з ним. П’ять років чимало, проте не для її розбитого серця. Ще її тривожило дивне прохання Лізи дати номер сестри, адже вони не були подругами, навпаки, тихо ненавиділи одна одну. Таксі зупинилося, Олеся заповнила чек і вийшла. Будинок неподалеку від кладовища.

- Ну дійсно, куди б ще податися молодій дівчині, як не сюди, - тяжко зітхнула Олеся.

- Згоден, - Олеся обернулася на голос Ігоря.

- Невже це тебе призначили мені у напарники? – здивувалася Олеся.

- Бачу ти дуже рада мені. Змирися, це вимушене співробітництво, - русявий чоловік вдоволено посміхнувся, - Ти майже не змінилася.

- А ти трохи набрав, - натягла посмішку Олеся.

- Облиш, я не Тарас. Не треба на мені зриватися, - Ігор продовжував роздивлятися місцевість, незважаючи на гострі слова Олесі.

- Не обвинувачуй у всьому Тараса, усі винні, у тому, що сталося, - Олеся зробила паузу та змінила тему,  - То чому насправді ти тут?

- Зникла дівчина викликала темного духа, якому не місце бути тут.

- О, то ти прийшов за своєю прислугою, - аргументувала Олеся.

- Що ти хотіла почути? – зухвало спитав і посміхнувся, - Що я тут заради дівчини?

- Ти знаєш, я тебе терплю заради Лізи.

- Досить припиратися. Пропоную швидко розібратися з цією справою. Треба визначити, ця дівчина заслуговує, щоб їй стерли пам'ять і вона продовжувала жити, ніби нічого не сталося або на страждання від побаченого.

- Може спочатку її знайдемо.

Двері зі скрипом відчинилися і вони увійшли у старий будинок. Павутиння на вікнах, стелі і стінах. Навіть днем моторошно у цій будівлі. Обережно ступаючи, щоб не наступити на щось небезпечне, Олеся попрямувала до однієї зі стін.

- Відчуваю, що примара виходить з цієї стіни. Мабуть, там замуровані її кістки.

Ігор попрямував до іншої кімнати будинку. Він присів, доторкнувся долонею до підлоги і вголос промовив щось на латині. Далі він дістав чорний камінь з кишені і знову щось промовив, але вже пошепки.