Глава 5

Софія

Три дні підряд на порозі школи мене очікував деякий віднедавна популярний байкер. Він встигав сказати два-три слова, поки я не проходила мимо нього. Все, я вирішила. Цирк з тими братами потрібно завершувати. Дякую звісно, але мені такого задоволення не потрібно. З Валентином наші дороги розійшлись ще в клубі. З Колею, поки в процесі. 

Я просто хотіла закінчити школу без всяких драм. Не виходить. Значить зроблю так, щоб вийшло.

До кінця навчального тижня мене перестала переслідувати тінь у шкірянці. І це на краще. Я вернулась до більш-менш спокійного життя десятикласниці. Уроки, контрольні, тести, Женька... Все стало як раніше. І Оксана вернулась до школи накінець-то. Не життя, а - казка.

 - Що плануєте на вихідні? - Спитала Женька, яка їла свій сендвіч.

 - Ми з Романом ідемо у кіно, - мрійливо мовила дівчина із рудим кудрявим волоссям.

Я подивилась на неї. Маленького росту, із карими очима юна леді, котра завжди носить або плаття, або спідниці. І навіть зараз у неї сірий костюм - топік і спідниця по коліна під колір очей її хлопця. Ба більше, це ще та особа, яка ввела в моду плащі. Тож, на даний момент частина дівчат одягаються у хлопчачий стиль, інша - елегантний. Наприклад, сьогодні Оксана має на собі тілезний плащ з поясом. І не спорю, їй пасує. 

 - Ти вже про це втретє говориш, - пила чай я і оглядала всіх навкруги.

Ми як завжди сиділи у їдальні на крайньому столику. Всі вже вивчили, що ми приходимо сюди після четвертого уроку, тому цей столик ніхто не займає. Впринципі, як і стіл футболістів за яким сидять бизнюки, якийсь блондин, популярний байкер і Роман - він єдиний більш-менш нормальний. І якимось чудом вони сидять прям навпроти нас. На щастя, я сиджу до них спиною. Тож, уникаю цієї суматохи.

 - Тому що, ми вже другий тиждень плануємо піти у кіно, але у Ромашки ті тренування вічно. Часу зовсім ні на шо не має. От мені і обідно.

 - Це нормально. У них скоро відкриття нового сезону. Кажуть, що він стане вирішальним для школи. Адже якщо ми виграємо, то футболістам нададуть стипендію, про яку всі відчайдушно мріють. І ще перша гра проти сьомої школи, їхня команда одна із найсильніших. Хлопцям потрібно постаратись для...

Дальше я вже не слухала. Мені в очі впала маленька довгокоса блондинка у голубому спортивному костюмі. Вона якраз зайшла у їдальню і попрямувала до спортивного столика. Очікувано. Її зустрів той, кого не хочу згадувати, і представив іншим. Дівчина кивнула кожному з усмішкою та перевела погляд на мене і шось прошепотіла тому, кого не хочу згадувати, на вухо.

 - Софіє, ти взагалі слухаєш? - Вернула мене у реальність Женя.

 - Так, ви говорила про новий футбольний сезон вроді...

 - Ага, п'ять хвилин тому, - кольнула подруга.

 - Женя сказала, що на вихідні планує піти по магазинах. Скоро у її мами день народження, хоче шось прикупити. А ти?

Одна з якостей, які мені подобаються в Оксані, це те, що вона вміє згладжувати ситуації. Як ось зараз.

 - Нічого не планую, буду спати...

 - Сонь, до тебе іде якась блондинка, ти її знаєш?

 - Що?

 - Привіт! - Почувся дзвінкий голос.

Я обернулась. Це та ж дівчина, котра підійшла до хлопців. Зблизька вона здається ще меншою. Десь метр п'ятдесят п'ять.

 - Привіт? Ми знайомі?

 - О, ні. Але це можна виправити. Я Евеліна, для своїх просто Вел! - І протягнула мені руку, яку я ледь потиснула.

Подруги перезирнулись. Спиною відчуваю їхнї питальні погляди, але ігнорую їх.

 - Я...

 - Знаю, Софія. Я трохи начута про тебе від... е... Спільного знайомого.

Ненароком кинула поглядом на того "спільного знайомого", і в цей момент він дивився прямо мені в очі. Тому я швидко перевела погляд на Евеліну.

 - Ти щось хотіла? - Трохи грубо спитала я.

 - Так! Хочу викрасти тебе із цього збіговився і познайомитись блище.

Її очі загорілись чимось не зрозумілим і та усмішка не свідчить про щось хороше. І взагалі, що вона хоче? Можливо, це Валентин підіслав її? Все може бути. Тоді це пояснює його колкий погляд на наш столик, конкретіше на нас обох. Невже він все-таки хоче порозумітись? Та ні.

 - Гаразд. - Я повернулась до подруг. - Відмажте мене від решти уроків, пізніше напишу.

І під пильним поглядом того самого блондина ми покинули їдальню. Ми вийшли за межі школи і сіли у її білу BMW.

 - А тепер серйозно. Тож, на чистоту. - Вона подивилась на мене іншими очима. - Ти вірно подумала, я тут через того вельми зарозумілого Валентина. Але! Це була моя ініціатива прийти, він би просто не додумався. - Евеліна змучено засміялась. - Тому кажу відразу, я в курсі про все. Починаючи від вашого знайомства, аж до сьогодні. І ти собі представити не можеш, що він чудив крайні кілька днів. Вроді дорослий хлопець, а поводить себе, як першокласник...

Евеліна говорила про нього трохи дивно. Ніби він їй подобається, але це не так. Говорила так, наче вони старі хороші друзі і вона не раз витягувала Валентина із таких ситуацій. Або ж, мені це просто здається. 

 - Добре, чекай, - перебила її я на половині слова, - що ти хочеш саме від мене?

У мене не вийшло застати її зненацька.

 - А ти про це! - Вона щиро засміялась. - Я справді хочу з тобою познайомитись і дізнатись за ким же так убивається Валік. Повір, у нього була не одна дівчина, але ти не така як інші. Тому, - Евеліна завела двигун та перемістила погляд на дорогу, - час шопінгу!!!

І ми поїхали у торговий центр. По дорозі блондинка включила енергійну музику та почала танцювати прям за кермом. І через це чуть не збила пішохода. Кілька хвилин по тому, я змогла розслабитись. Також, дивлячись як весело Вел підспівує якомусь співаку, я не втрималась і підтримала її соло. У нас зробився такй собі дует із не дуже вдалих співачок.

Невдовзі ми під'їхали до найбільшої сітки магазинів у місті. Евеліна відразу потягла мене до дорожезних брендів. І тут моя пам'ять віришила мені нагадати, що на даний момент на моїй карточці якихось нечасних півтора тисячі гривень. Хіба це годиться? Ще й для такого магазину?