Глава 3

 Соня

На наступний день, я твердо вирішила віддати ту чорну шкіряну куртку незнайомцю. Попрала її, висушила та поскладавши поставила у портфель. Але по-правді, ще не придумала, як саме віддати її. А головне, щоб цього не помітили однокласники. А особливо Женька!

І як на зло його не було у школі. І ще на наступний день не було. І після того.

Аж ось у п'ятницю на великій перерві, коли я була у класі, почувся рев двигуна. У вікні я відразу впізнала фігуру у чорному. Але без шкірянки. І хто б сумнівався, що Женька першою вилить з класу до нього.

Ці кілька днів вона вперто заявила, що зробить його своїм. І, також, всім про це розказала. Сьогодні вона одягнула чорний топ і спідницю-шорти. Образ доповнили босоніжки на платформі та до волосинки вирівняне волосся. 

Чесно кажучи, її ще зранку відчитали за такий оголений вигляд, але Женю це не зупинило.

Та про що я говорю! Поки думаю, як саме передати ту нещасну куртку, Женька вже стоїть коло блондина та грає зі своїм волоссям.

Я вирішила спуститись. Була не була.

Як тільки вийшла із шкільних дверей, погляд незнайомця перемістився на мене. Сьогодні він виглядав нічим не гірше ніж минулішню зустріч. Чорні вузькі штани, які візуально роблять його ноги ще довшими ніж є. Облягаюча майка, яка ніби зшита прям на ньому! Навіть крізь неї можна розглядіть кілька кубиків пресу. Волосся вкладене назад, а на очах чорні круглі сонячні окуляри.

У мене по шкірі пройшов мороз від цього хлопця. Він все ще сидів на своєму байку та дивився прямо мені у вічі. Але раптом замість нього перед моїми очима опинилась спина Жені. Ось вміє вона все зіпсувати!

Вона все ще продовжувала своїм ніжним голосом щось щебетати, але він явно її не слухав. Раптом, блондин піднявся зі свого байка. Між ним і Женєю була досить велика різниця у рості. Він прям возвишався над нею. А ще вже говорити про мене? Я ж нижча від своєї, так би мовити, подруги.

Не звертаючи увагу на неї, він прямим та впевненим кроком йшов прям до мене. До мене! Так. Потрібно взяти себе у руки. Йому не обов'язково знати, як сильно на мене впливає його присутність.

Між нами залишилось чотири метра. Три. Два. Стукіт чувся все сильніше та сильніше. І зовсім затих, коли він опинився на відстані витянутої руки. Поруч я побачила Женю, яка явно була не дуже задоволена таким поворотом подій.

Якщо зрівняти мене і Женьку, то я виглядала значно гірше від неї. Прості чорні штани і біла футболка навіть у одній ліній не стоїть із її оразом. Та й моя коса розтріпась трохи. Деякі волосинки падають мені на очі, але я стараюсь не звертати на це уваги.

Я підняла на нього свої зелені очі та зустрілась із чорним склом. Дивлячись на нього знизу-вверх, я не могла прочитати, що саме виражає зараз його обличчя. Чорні окуляри не дали мені побачити ту блакить, яка манить у свої глибини. Але я помітила на його лівій скулі легкий синець. Начеб-то хтось познайомив його із своїм правим "хуком". І мабуть не помилилась. 

Він дивився на мене своїм дивним поглядом. Якби ж не ці окуляри! Він нахилився до мого лівого вуха та промуркотів, лоскочачи мене своїм диханням.

 - Приємно було познайомитись із твоїм хлопцем, - прошепотів він, - але швидше за все, що вже колишнім.

У мене по шкірі пробігли марафон сотня мурашок. Здається, що навіть у дві сторони.

Він відсторонився та враз стало холодно по ліву сторону від мене. На його губах грала зухвала ухмилка. Як у кота.

Зроблячи свій дуже привертачий увагу рух, а як ще пояснити, те що на нас двивиться добра половина школи? Та ще й деякі вчителі! Він втратив до мене всякий інтерес та пройшов мимо. Серце пішло у вільний галоп по полю. Я все ще стояла і дивилась на щойно опустівше місце перед собою, як у полі мого зору з'явилась зла Женя.

 - І ти ще кажеш, що не цікавишся ним???

Я не могла мовити ні слова. За то, почула дещо інше.

Блондин не встиг дійти до дверей, як оглянувся через плече і повишиним голосом сказав.

 - Софі, - ніжно та солодко привернув він мою увагу, - чи не могла б ти повернути мені мою куртку? Знаєш, прохолодно на байку без неї. Ти ж не хочеш, аби твій Ведмедик захворів, чи не так? - І увійшов у школу.

 - ВЕДМЕДИК!? - Рявкнула Женька.

Всю нервовість, як рукою зняло. Який, до дідька, Медведик??

До мене вернувся слух та розуміння реального світу. Женя почала кричати на мене у всю горлянку. Бачте, подруга у неї зрадниця! Всі, хто дивились на нас весь цей час, почали перешіптуватись. Та аби вам всім добре було!

Впевненість вернулась моментом. Забігши до школи, широким кроком я обігнала наглого блондина, залетіла у клас та взяла всьому винну шкірянку. Мені не потрібно було багато часу, щоб знайти того хлопця. Він стояв у купі інших учнів коло розкладу та на щось дивився. 

І чисто "нечайно" йому в обличчя прилетіла його куртка і впала до ніг. 

 - Ведмедику, - милим голосом із невинною усмішкою сказала я. - Повертаю тобі курточку. Справді не хочу, щоб ти захворів.

Його обличчя наповнилось зневагою та злістю. Але я продовжила.

 - Милий Медведику, - я підійшла до нього у притул на погладила його по раненій скулі, - будь акуратним на дорозі, я переживаю.  

Він стиснув щелепу, але раптом усміхнувся. Перехопив мою руку і стис, але не боляче. Другою рукою він зняв окуляри і погляд блакитних очей зустрівся з моїми. 

 - Гаразд, Софі, я постараюсь.

Ми так і стояли посеред коридору. Я помітили, що знову всі затихли і витріщаються на нас. Прекрасно! Гранд за найтупіші вчинки за сьогодні маю получити саме я. Недогенійка!

Я вже хотіла втекти, тому що ця вся ситуація починала давити на мене, але блондин прижав мене до себе.

 - Гарна вистава, - прошепотів він, - один один. 

І пішов. І просто пішов! Залишив мене у ступорі, а сам накивав п'ятами.