Глава 2

Соня

Я дома. Це вже не погано. І тут має бути таке велике: АЛЕ! Я так і не придумала, що робити із особою на букву "К". 

В принципі, нас нічого такого не по'язувало ці роки, коли ми разом гуляли. У компанії звісно. Якщо вже на те пішло, то я навіть не знаю коли у нього день народження!

Добре, суть не в тому. Я дійсно про нього нічого не знаю. А з іншої сторони, нащо воно мені?

Мені потрібно більш-менш нормально відівчитись ще рік і я звалю з цього місця подальше від особи на букву "К". І чесно! Чесно, я жила із цією думкою протягом цих пів року. І мені було прекрасно. Але і його видно не було. Один Бог знає, де його носило.

І тут об'явився, як грім серед ясного неба! Та щей із усмішкою у всі тридцять два! 

Добре, я просто не буду попадатись йому на очі до кінця навчання і все буде прекрасно.

Покрані мірі я на це надіюсь...

До кінця вечора я дивилась серіал, помагала мамі і зовсім чу-чуть нервувала молодшого брата. Ну а що? Хто це буде робити, як не я?

На уроки вирішила забити. А сенс їх робити? Думаю, якщо у мене не буде чергового конспекту по біології, то мене це не вб'є.

А зараз, лежу у себе на ліжку догори пупцем і гортаю стрічку у Instagram. Ніби нічого не передвіщало біди, але не тут то сталось.

Прийшло повідомлення : "Kolia_19 починає стежити за вами".

Сказати, що у мене по спині пройшов холодок, це нічого не сказати.

По-перше, звідки він дізнався про мою сторінку? Я не розказувала нічого... Хоча, стоп. Засранець-Назар, має надто довгого язика.

По-друге, якого милого він почав стежити? Йому цікаве моє життя? Те, як я живу? Чи маю я хлопця? А може, це він хоче заняти його місце?

Ні, це вже дурня якась. 

А може і не дурня... На екрані телефону прийшло друге сповіщення. На цей раз від того самого засранця.

 - Привіт. Як справи?

А йому що треба?

 - Привіт. Нормально, у тебе?

Не дай Боже, щоб він заікнувся...

 - Прекрасно! Коля вернувся із Італії!))

Італія!? Тепер зрозуміло, де пропадало восьме чудо світу. 

 - А мені ця інформація навіщо?

Буду вдавати, що мені все одно. Мені ж дійсно все одно, правда?

 - Чув, що ти вже бачилась із ним. Хотів спитати, які твої враження?

Він знущається? Аж надто сильно позитивні емоції викликала його поява, але все-таки більше неочікувано це сталось. І Назару це знати зовсім не потрібно!!

 - Нормальні.
 - І все?

А що він ще хоче почути?

 - А ти його спитати не хочеш? Що він думає про нашу раптову зустріч?

 - Я вже почув відповідь)))

Надто багато скобок. І явний натяк, щоб я спитала про думки Колі. Що ж, мені ітак немає що втрачати.

 - І що він думає?

 - А з якою ціллю цікавишся? Він тобі подобається?)))

 - Ти тоже цікавишся моїми враженнями. То значить, що і я йому подобаюсь!

 - Що означає твоє 'і'? Тобто все-таки подобається?

Ні, мені було що втрачати. Тож, тепер я не просто лежу на ліжку, а ще мене вкриває червоний рум'янець. 

Я все одно не здамся.

 - То подобаюсь, чи ні?

Відповідь довго не приходила. Я вже хотіла включити серію серіалу, але телефон запілікав. З надією взяла його, але лишень рознервувалась.

 - А хто його знає?

Серйозно? Я стільки чекала на відповідь, і получила чотири нещасних слова?!

Ні, пішов він до дідька!

Решту вечора я так і провалялась на ліжку без настрою.

Наступного ранку я вже йшла до школи із Женєю. Як на диво, але все було нормально. Ми навіть жартували.

У школі нічого особливо не було. В котре клас вислуховував, що ми нічого не робимо, а лишень сидимо в телефонах. Можна не спорити, тому що так і є. Нам навіть спорити стало лінь. 

Перерва. З Женькою пішли пройтись по території школи.

Обвела поглядом двір. Все, як завжди. Малі бігають туди-сюди і оруть; середні класи пробують здаватись крутими, тому мат через мат - це тепер їхня мова; неподалік від нас із гучністью затормозив чорний байк; паралель ховаються за рогом і курять; вчителька слідкує за порядком...

Стоп, стоп, стоп! Байк?! Йому тут звідки взятись? І на вигляд це хлопець на ньому.

Підійшли на безпечну відстань до двогколісного металевого коня та придивились.

 - Як думаєш, хто то? - Із зацікавленим поглядом спитала Женя.

 - Може чийсь барт старший приїхав?

 - Та ну, у нашій школі нікого такого не має...

Із школи почувся голос директорки і ми прислухались. З-за дверей вийша висока коротко стрижена блондинка із чарівною усмішкою, що для неї рідкість. Переважно у її очах не можливо побачити нічого, окрім блискавок. 

Вона підійшла до байкера і щось радісно защебетала, а він мовчки слухав. Я з Женькою не розуміли емоцій хлопця, тому що він був у чоному шоломі та рукавицях без пільців. А сам він був одягнений у чорну шкіряну куртку і вузькі штани із такої ж тканини.

Все ще сидячи на байку, хлопець зняв шолом. Його блондинисте волосся розлетілось у різні сторони, яке доставало аж до вух. Тому, він пригладиш його рукою і кинув на нас свій блакитноокий погляд з-під опущених вій. Також, зняв рукавиці. Побачивши нашу реакцію, він зло ухмильнувся та повернувся до директорки.

Мені перехопило погляд від того, наскільки він гарячий. Серце забилось із шаленою швидкістю. А він, всього-навсього, окинув нас поглядом. Готова поклястить, що він прийшов із якогось серіалу, у якому грає роль поганця. І судячи по мовчанці моєї однокласниці, не тільки мені.

Гордим помалим кроком незнайомець, разом із директоркою, пройшов усередину школи.

На щастя, першою оговталась я.

 - Ей! Слюні підітри. Досить робити дірку у шкільних дверях.