Розділ 2. Падіння у глибини

Наступні кілька тижнів Ерік невпинно думав про Дороті. Він наче очманів від її чарівності та непередбачуваності. Кожного разу, коли вони випадково перетиналися у коридорах чи їдальні, Ерік ледве міг вимовити бодай кілька слів. Але Дороті, здавалося, навпаки, ловила кожен його погляд, кожен тремтливий жест.

Одного разу, коли Ерік виходив із бібліотеки, він помітив Дороті, котра курила у затінку під деревом. Зібравшись із духом, він підійшов до неї.

- Д-Доброго дня, Дороті, - ледь вимовив він.

Дороті підняла на нього свої виразні очі і пустотливо посміхнулася.

- Еріку, яка несподіванка. Ти що, слідкуєш за мною? - кокетливо запитала вона, затягуючись сигаретою.

- Н-ні, що ти! Я просто... - Ерік ніяково переступив з ноги на ногу. - Я... хотів поцікавитися, як у тебе справи.

- О, у мене все чудово, дорогенький, - протягнула Дороті, підсуваючись ближче до нього. - Хіба що трішки нудно без твоєї приємної компанії.

Ерік відчув, як жар заливає щоки. Він ніяк не міг зрозуміти, як дівчина, про яку він весь цей час маячив, раптом починає так відверто з ним флертувати.

- Ну що ж, може, ти складеш мені компанію? - промуркотіла Дороті, погладжуючи його руку.

Ерік затамував подих. Він ніяк не очікував, що їхнє випадкове знайомство переросте в таке... Навіть не міг підібрати слів, щоб описати те, що відчував у цей момент.

- Я... Я б з радістю! - нарешті видихнув він.

Дороті задоволено кивнула і, взявши його за руку, повела за собою. Ерік йшов поруч, пелюстки осінніх листків у його волоссі, а в серці - вир захоплюючих відчуттів. Що ж далі приготувала для нього доля?