Розділ 30 «Дозволь почуттям сильніше палати»

Коли наставав вечір або ніч, я завжди дивилася в його очі. В яких не те, що іскри, там палав цілий вулкан. Я засинала торкаючись його тіла. Лише коли він був поруч я могла бути просто собою. Ми починали з ним своє кохання. Ніжно цілуючи його губи, я відчувала кожен його дотик на своєму тілі. Те, як він водив своїми руками по моїй шиї, плечах, торкався мого животика, і навіть прикладаючи чув стукіт мого серця. Я усміхалася, а він лише шептав, як сильно-сильно мене кохає. В цьому всьому процесі, дбав про моє самопочуття, запитував чи не крутиться голова, і як я в цілому себе почуваю. Звісно, це було, як тільки з мого лиця зникала усмішка і блиск в очах. Я кохала його настільки сильно, що готова була його з голови до ніг розцілувати. Він цілував мене в губи, лоба, не відводив від мене очей і говорив, що я у нього єдина найкрасивіша, єдина кохана, що я єдина і лише його. Та після чого ми не спеціально впали на ліжко. І тут ми вирішили, що наступив ідеальний момент почати свою інтимну пристрасть вже не вперше. І тут наступило найцікавіше повністю оголивши наші тіла, душі й почуття, він починав лагідно, повільно та обережно дарувати мені частинку себе. Я дивилася йому прямо в очі, він торкався мого волосся, поправляв його мені за вухо, торкався мого лиця і дуже багато цілував. Я гладила і перебирала його волосся, воно таке злегка хвилясте, коричневого відтінку схожого на мій. Я дуже йому довіряла, поруч могла розслабитись і думати лише про нього, який же він в мене: фантастичний, ніжний, романтичний, обережний, лагідний, солодкий, а який коханий, ой, розцілований.

І місця пустого на ньому видно не було, скрізь склади моєї рожево-червоної помади. Коли ми закінчували наше кохання. Після чого він взяв мене на руки та неочікувано поніс до саду, і там я побачила величезний букет моїх улюблених квітів. Там був накритий невеличкий стіл. А поруч стояв хлопчина, який грав нам музику на скрипці. На столі була записка: «Я ще ніколи нікого, як тебе не кохав» і ще там писало «кохана» і сердечко. Це було настільки розчулено, я не могла стримувати сліз радості, мені хотілося прямо в нього на руках закричати «Я твоя і тільки твоя на віки». Він поставив мене на землю і запросив на танець, десь у середині танцю я потягнулася до нього цілуючи його вуста і прошепотіла: «Я безмежно щаслива поруч з тобою». 

— Ми не хотіли прощатися один з одним. Ми розуміли, що наше кохання складається не лише з пристрасті та поцілунків, а в першу чергу: з підтримки, поваги та довіри. І ми оголювали не лише тіло один перед одним, а й думки, почуття. Після танцю він відніс мене на руках додому, поклав спатоньки, сказав: «Ти сильно втомилась сьогодні, відпочивай, моє сонечко», ще пару цьомчиків, а сам ліг поруч, пильно дивлячись, як солодко я засинаю.

 А от Ніка знову багато часу проводить в кафе зі своїм коханим. Вони вчаться готувати разом тістечка, тортики, різні солодощі. А також смачну їжу: піцу, картоплю фрі. Удвох їх ще більше з'єднує це кафе, ззаду обвішане цілою алеєю картин Ніки. 

Через кілька тижнів Емілія вирішила прийти купити свій найулюбленіший десерт. Та здається він вдався занадто солодким, одразу вона почала погано почуватися.

Назар залишився в дома працюючи за комп'ютером. 

— Чомусь дивно почуваюся, нудить мене трохи, та нічого все пройде, можливо тут занадто багато цукру.

— Та ні, сестро, воно не дуже солодке.

— Дивно.

— А може ти вагітна? 

— Що? Та не може бути, не кажи дурниць. 

І тут дівчина на мить лагідно схопилася за живіт і подумки промовила: "невже я можу бути вагітною?"

 Тоді в голос промовляє — Мені вже краще, все минуло. Маю бігти на роботу. — І пішла вона до коханого. — А ти ходи зі мною Ніко, це стосується батьків. 

Прийшли обидві і Емілія запитує:

— Назаре, в мене є свої гроші, можеш мені допомогти? Я хочу потішити батьків. Моя мама давно мріє про салон, а батько про невеличку компанію архітектури. Є мої гроші, і Ніки, хтось вкладає для бізнесу мами, а хтось батька, я не прийшла простити гроші. Я хочу, щоб ти допоміг мені, як чоловік знайти щось хороше і вигідне, потрібні приміщення, краще невеликі, бюджетні. 

— Кохана моя, звісно я тобі допоможу. І навіть не заперечуй, частину грошей і я вкладу в це. Для мене це дрібниці та і я тепер частина твоєї сім'ї. 

Пари об'єдналися, до них ще доєднали Богдана, коли він дізнався теж захотів допомогти. Вони четверо узялися до роботи. 

Назар шукав приміщення, Емілія займалась підготовкою, збором коштів, Ніка також допомагала, як могла і Богдан робив все, що ще залишилось під питанням. 

— Уявляєте, які наші батьки будуть щасливі? Вони дали нам життя, майбутнє. Ми втілимо їхні мрії, про які вони геть забули. Лише уяви, яка мама буде щаслива, а в тата, як будуть сяяти очі. 

— Це дійсно варто цього, скільки б воно не коштувало.

Бо їхні сльози, коли вони дивляться на все минуле і знищене – це один біль. Тому ми повинні зробити для них радість. Вони дозволили нам бути щасливими, повірили в нас, що ми виросли, прийняли нашу думку і ми їм це докажемо. 

Відкривати бізнес — це ризиковано, та ми знаємо, що без нього можна залишитись ні з чим. Постійно треба щось починати. І цього разу все заново з нуля. Та я вірю в наших батьків, вони зможуть побудувати свою кар'єру так, як це зробили колись в Харкові. 

Ці кілька тижнів всі займалися ретельною підготовкою. Та от, в якийсь день вони отримали ключі від двох приміщень. Це була така радість. Навколо почепили кульки, при вході була стрічка, яку варто було розрізати. Задум був досить цікавим. Емілія підготувала дві коробки: одну для мами, іншу для тата. Красиво перев'язані стрічкою, в кожній коробці стояли ключі, в кожного від свого приміщення. Коли ввечері сім'я сиділа проводячи час разом. Емілія та Ніка заявили, що в них є сюрприз. Діставши ці коробки на таких емоціях, в них трусилися руки, поки вони несли їх до батьків. 

— Ірино, відкривай ти спершу свою. — Говорив Іван.