Розділ 25 «Дім — це там, де запах дому»

— Що ж змінилося? Чому ти так різко передума, що аж погодився б зі мною жити?

— Все, Аліно, все! Світ міняється, почуття, атмосфера, навіть я змінився. Хоча, кажуть люди не міняються. Та люди можуть відкривати в собі хороші сторони. Схоже ти відкрила одну в мені, тепер я дійсно почуваюся краще. Та я іноді все ще минулий Влад, який хоче влади, зла і помсти. Мене так виховували, лише зараз я починаю по трохи розбирати свої думки, й саме ти мені в цьому якось допомагаєш, навіть мовчанням. Я бачу у твоїх очах щось, що допомагає мінятися на краще.

 — Ти стільки всього красивого говориш.

 — Ти хоч сама помітила, що не звертаєш вже уваги на свого колишнього, як це було раніше, помітила? Як дивишся мені в очі? Помітила? Скажи мені тепер, кого ми обманюємо, людей? Твого колишнього? Чи швидше себе? Я бачу у твоїх очах...бачу там себе. Раніше бачив там злість, ненависть — зараз бачу почуття. Кохання, дівчино, кохання здатне міняти людину на краще. Воно веде на жертви, бачиш, я відмовляюся жити на рідній землі. Спершу в мене не було вибору, та зараз я обрав би бути з тобою. 

 Простягає Аліні руку 

— Ти будеш зі мною запалювати вогонь в наших очах? Цим вогнем ми спалимо свою злість на світ, почнемо нове життя, хоча я впевнений — ми його вже почали. На цьому моменті розумію наскільки відрізняються "залежність" від "кохання". Якщо ти зараз підеш, відвернешся, я не чинитиму тобі зла і підла, бо мені самому буде боляче. Ти мовчиш, тоді я повільно забиратиму руку. 

 В останню мить вона схопила її.

— Я...я буду поряд, буду запалювати вогонь з тобою. Я буду, бо здається і я не рівно душна до тебе. 

— Ось воно моє справжнє кохання, переді мною.

Міцно обіймаючи дівчину, а вона його. Тоді Влад від щастя підняв її на руки та поносив по кімнатах квартири.

Батьки Емілії вже долітають до Франції. Таксі довезло їх до готелю. Все розкішне, як і мріяла Ірина. В Готелі є невеличке джакузі, внизу ресторан, навкруги красива природа, весняне, все розцвітає. А головне, це ж Париж, тут є Ейфелева вежа, де обов'язково треба буде прогулятися. 

Ось вони нарешті заходить в готель, розглядають все довкола і мовить Ірина.

— Як же добре бути багатою, глянь, яке все красиве, а ти чому такий сумний?

— Я думаю. Як? Де там наші дочки? Без них тут якось все не те, от уяви, якби наше життя було таким без них, без дітей, ти б була щасливою? 

— Звичайно ні, для кожної мами її дитина найдорожча, але я повинна і себе любити. Як ти там Ніці рекомендував, я це і роблю, вона мені добровільно допомагає, віддячує. Цей завтрашній день народження я запам'ятаю на все життя. 

А от сама Ніка час не марнує, не все так просто від щирого серця, як здається. Мамин день народження, це лише привід такого подарунка-поїздки. Одразу як батьки за двері, дівчина подзвонила хлопцю. Та думає.

— Життя Емілії мене тепер не дуже цікавить, та схоже в дома ночувати вона не збирається, в подруги чи то в хлопця, нехай робить як знає. Тоді в мене є кілька днів, щоб відпочити й побувати в ролі життя з Богданом.

 Подзвонила йому.

— Алло, Богдане.

— Богдан? Чому не коханий? 

— Будеш на мене тиснути, я ще передумаю. 

— Не треба, так, слухаю, приїхати до тебе? Щось сталося? Тобі самотньо?

 — Так. — І дівчина поклала трубку. 

Збентежено, що ж сталося? Швидко почав збиратися, як в армії хлопець і помчав до її дому, навіть не запитавши хто там є і чи є дівчина в дома. Як завжди розгалужено і не дуже відповідально для його віку.

— Я...я прийшов,— задихано мовив він.

— Що з тобою? Ну ти смішний, я ж не сказала, що пожежа чи ще щось, нічого не сталося.

— Та як? Я по дзвінку відчув, що з твоїм голосом щось не те, одне твоє слово і я тут як тут.

— Хочу повідомити тобі новину, коханий, хе, так не звично тебе так називати, до інших це було звично. Та схоже, коли я кличу так тебе, це слово набуває більшого значення.

 — То яка новина? 

— Батьки поїхали в Францію, точніше я їх відправила.

— Оце так, це заради мене?

— Ну, я вирішила і їх порадувати й собі добре зробити. Думаю сестра тут не ночуватиме, у всякому разі я попрошу її, сказавши, що буду ночувати з подругою.

— А насправді будеш зі мною? 

— З умовою, ми будемо ночувати на різних ліжках, зрозуміло тобі? Не треба мені тут ще вагітною у свої 17 ходити. Просто хочу дізнатися тебе по ближче й оці всі твої привілеї, думаю, я багато чого ще не знаю. От чого ж тебе незграбним називали? Я маю розкрити всі таємниці, тут вже нічого не приховаєш, тільки спробуй бути зі мною не чесним — викину тебе за двері, як безжалісну тваринку.

— Але ти ж не здатна таке зробити з тваринкою.

— З тваринкою ні, а з тобою...

— Тим більше ні? Ти ж мене кохаєш.

Дівчина дивилася постійно очима в низ. А він продовжував говорити.

— Глянь зараз в мої очі, прямо в очі. Ну я ж бачу, ти не зробиш такого зі мною. Бачу як вони кохають мене, можливо ти цього не бачиш, та я бачу. — Торкаючись її лиця, він пильно дивився в її очі. 

— Все, пусти мене, досі не знаю чи правильно вчиняю, можливо все це дарма, в нас нічого не вийде.

— Ти не віриш в наше кохання? Тоді я віритиму. Все, що тобі потрібно це тримати мене за руку і не відпускати її, а я водитиму тебе по різних стежках. Ти можеш говорити мені, я не закриваю тобі рота. Говори, якщо раптом стежкою зайшли задалеко. Можливо я можу здаватися одним, та в глибині душі я інший.

— І кого тоді я кохаю, поверхневого тебе за зовнішність, красу і всі ці твої дивні штучки, чи все ж глибокого і мудрого тебе? Я ніколи так багато не аналізувала. Тут я розумію, що вперше закохана, вперше, це таке дивне відчуття. Тримаючи тебе за руку, моє серце наче всередині перевертається. 

— Скажи мені одне: ти щаслива? Будеш щасливою? Уяви ситуацію: ми обоє, в нас немає нічого і нікого, лише це почуття, яке ти описуєш, наші діалоги, погляди в вічі, ніжність, романтика. Ти б відмовилася від цього? Обираючи інше: гроші, багатства, без мене.