Розділ 24 « Ми знову не бідні люди»

Ось тобі й багате життя Еміліє, знову ти не бідна, он як воно працює. В якийсь момент життя забирає в тебе все, щоб перевірити. І якщо ти гідно поводишся, воно повертає тобі у двічі більше. Журналісти тепер на кожному кроці, купу питань, як я потрапила сюди? Що спонукало до того, щоб почати кар'єру? Як я дійшла до такої мрії? Подробиці мого минулого і теперішнього життя. Все це на показ, як я і колись мріяла, — подумки говорила Емі. Все це нічого, головне, що я щаслива.

Раптом Аня зайшла в інтернет, глянула на якийсь цікавий допис:

— Та невже? Це що Емі!? Моя подруга!? Я помчала до неї, — проїхала в компанію. 

Їй показали куди йти, постукала в кабінет, двері відчинила Емілія. Аня обійняла міцно її, розпитуючи, як це сталося? 

— От бачиш, бачиш, на все ти здатна, на все! Це здійснилося, яка ж я щаслива за тебе, подруго.

— Як же ми давно не говорили, багато не знаємо про життя одна одної, де ти мешкаєш? Звідки ти береш гроші?

 — Та, працюю на роботі, знімаю не дорогу квартиру, та й таке життя.

Раптом відчиняються двері.

— О, Ніка! Сестричко! 

— Емі! Вітаю тебе, о тут і Аня, ви помирилися? Життя налагоджується. Знаєш яка мама буде щаслива, коли дізнається, що ти знайшла таку роботу.

— Прошу тебе, нехай мама поки ще не знає, я не хочу, щоб моїми грошима користувалися на якийсь непотріб. Я відкладатиму їх на свою мрію, на майбутнє, я знаю, що з ними робити.

— А як же мрії мами й батька, а мої мрії? 

— Я про все подбаю, про це поговоримо пізніше.

— В тебе такий красивий кабінет, такий світлий, такий живий, прямо як ти. О, невже це мої картини висять. А тут якісь вірші, десь я чула ці фрази. А точно, там на стіні писало, це поет? Відомий письменник? І відколи це моя сестра цікавиться поезією? 

— Ем, мене кличуть, мені пора йти.

— Куди ти? — запитувала Ніка.

— Життя відомої людини не легке. — відповідала Аня.

Як же Ніці кортіло розповісти про цю новину батькам, користуючись тим, що її сестра відома. Та тут вона згадала, що сьогодні вони з Богданом домовилися піти в музей розглядати її картини, та картини інших відомих художників. Вони зустрілися біля дверей входу. Дівчина так переживала, що там будуть інші люди, що як їм взагалі не сподобається? Та Богдан був поряд, по вигляду більше нагадував старшого брата, а не знайомого друга, але їх це не хвилювало. Ось вони й зайшли в музей:

— По всюди такі красиві картини. О, а це моя наче? Та вона ніяк не зрівняється з цими шедеврами, що вона тут забула?

— Ніко, ти чуєш себе? Що ти кажеш? Куди поділася та впевнена в собі дівчина, яку я знаю? Це мистецтво, а його не можна вимірювати. Пишайся собою. 

Навколо ходили люди, багато звертали увагу на картини дівчини. В цей момент в неї завмирало серце, вона постійно думала, що з ними щось не те. Та почувши розмови, як люди приємно обговорюють їх, їй ставало на душі легше. От-от має відбутися презентація цих картин. Перша з картин якогось відомого художника, який певним чином копіював, і трохи змальовував. Його стиль був схожий на стиль Тараса Шевченка. Також на картині намальований садок тільки яблучний, а не вишневий, такі стародавні будинки, стежка, яка веде додому. Наступна картина виглядала доволі абстрактно: там було багато ліній, круги, фігури. Дівчина дивилась на неї, й ніяк не могла зрозуміти що вона означає. Третя картина — на ній були якісь метелики, вони літали кругами: чорні, білі, кольорові. На фоні якогось диму та кольорових розписів. На четвертій картині були зображені квіти на пишному столі, немов на весілля, на фоні якоїсь природи, літали птахи, все навколо оживало і фокус базувався на цих квітах, які пахли смачно, навіть через картину, настільки добре вони були промальовані. І от п'ята, картина самої Ніки, поглянувши на всі попередні картини, їй здавалося, що вже немає шансів нічого виграти. Та вона пам'ятала одне, що не за перемогою прийшла. Її картина виглядала досить цікаво, на ній було все. Легенько переділена двома світами: перший світ – такий живий, наповнений світлом, добром, а інший – злий, похмурий, чорний, наповнений злом, ненавистю, димом від ракет, знищеними мріями та розбитими серцями. Картина наче показує, який шлях обереш таке життя в тебе буде. Обираючи між злом і добром. Сучасна картина на якій видно життя з війною та без. Саме це дуже відгукується людям, в такий нелегкий час, вони одразу звертають на таке увагу. І за кого ж проголосували люди? Ніка все дивилася на тих інших художників, які вони впевнені в собі, і яка не впевнена вона. Хотілось провалитись крізь землю. Момент істини. І тут журі промовляє її ім'я. Це радість розривала середину, Богдан дивився на неї палаючими очима. Дівчині вручили грамоту, і медаль якогось там почесного художника, та місце № 1. Її також фотографували з кожних боків, виклали в інтернет, вона висловила свої почуття подяки, трішки розповідаючи, як до такого дійшла, і що не все так легко.

— Та невже? Тепер мені не потрібна слава сестри, я також відома. Можливо не настільки наскільки вона, попереду нелегкий шлях і позаду він легким не був. Тепер я буду вірити в себе і свої сили, не буду здаватися.

Після цього найшли люди, які хотіли придбати цю картину собі, платячи досить грошей. Та картини у музеях коштують чимало. Деякі просили підписатися на картині збоку. Коли все то закінчилось дівчина побігла обіймати Богдана.

— Ти віриш в це? В мене вийшло, завдяки тобі, я не знаю, як тобі віддячити. 

— Я дуже щасливий за тебе, куди ти будеш тратити ці гроші?

— В мене є кілька мрій і завдань. 

— От що для тебе значить гроші, це щастя? Як гадаєш?

— Самі гроші ні, вони можуть зіпсувати, ними треба вміти користуватися. Тому в першу чергу, я буду робити щасливим когось, коли хтось щасливий, то і я буду щасливою.

— Як красиво сказано, а ти розумна дівчина.

— Як же добре, тепер в мене буде аудиторія, на своїй сторінці. Це і є успіх, скільки років поспіль я малюю, стараюся, а результату нуль. Зате тепер результат щоразу буде рости більшим. І щасливою роблять мене не гроші, а те, що я знаю, що на щось здатна в цьому житті. А ти чому не втілюєш свої мрії?