Розділ 20 «Що коїть кохання?»

Ніка сиділа одна в дома. Малювала свою картину, і тут хтось постукав у двері, вона думала, що це Емілія. Побігла радісно зустрічати. Та під двері кинули записку: 

«Закрий очі, зав'яжи їх чимось, я зроблю тобі сюрприз»

Ніка з цікавістю взяла шарф, зв'язала собі очі та відкрила двері. Хлопець стояв дивлячись на її одяг, руки, обличчя та шию. Витягнув з кишені намисто й одягнув на неї. Дівчина стояла й усміхалася, думаючи, що сестра знайшла роботу і вирішила подарувати їй подарунок. Тут хлопець простягнув їй руку і вона нарешті зрозуміла, що це чоловіча рука. Почала кричати, сильно і голосно кричати.

— Аа! це не моя сестра! Хто ти? 

 І тут він одягнув чорні рукавички, чорний капюшон, чоловічим різким голосом бурмотів щось і закрив їй рота. Дівчина до жаху перелякалася. Він запхав її в машину, яку позичив у товариша і відвід до озера. Вона лише гукала з закритим ротом і очима. Намагалася щось зробити, та ні звуку чоловік, який викрав її більше не видав. Зажахана вона їхала в тій машині, гучно била по вікнах. Машина зупинилася, він витягнув її, чомусь на руках, це здалось їй дивним. Поставив Ніку на ноги, знімаючи пов'язку з її рота, довго розглядав її ніжні вуста, поки Ніка боялася і слово вимовити. Вона лише зібралася зняти пов'язку з очей, як він швидко стримав її руку. І тут не втримався і почав її цілувати. Цілувати її губи, такі солодкі й пухкі. На фоні озеро, красивий вид, полудень наступав. Вітер ніжно розвівав волосся. А хлопець тримав її за талію, єдине що бракувало це глянути в її очі. Вирішив першим зняти з неї пов'язку, очікування від такого сюрпризу були нульові, надіявся він на те, що вона ймовірно і бачити його не забажає, знаючи її впертий характер, але це кохання подумав хлопець. Коли він зняв з неї пов'язку, вона побачила хто це був.

— Богдан! Це ти? — І стояла дивлячись на нього, як кам'яна, не знаючи, що їй робити. Вбити його за таке чи розцілувати з почуттям кохання? 

Богдан ніяково дивився на неї й мовив:

— Кричи, бий, свари, вбий, злися — не мовчи! Я знаю, що поступив не правильно. Та Ніко, я кохаю тебе. Я не стримався...

Як статуя не рухаючись дивилася в його очі, її серце відчувало там любов до самої неї. Вона плавно підходить до нього, хапає за руку. Вирішуючи нічого не розповідати, перекриваючи шлях всій своїй злості. Дивиться в його глибокі голубі очі, на його кучеряве світле волосся, і цілує його красиві вуста. Він шокований її діями стоїть думаючи: «Невже я міг закохатися в таку дівчину?» Поки вона думала: 

— Що це я роблю, я Ніка, яку мене знають, я б не дала йому жити. Схоже кохання перемагає. Той поцілунок наче відновив якийсь зв'язок, і серці почало цвісти, в моменті я забула який стрес він мені створив. Відчула, що все це не гра, а кохання. Та чи можливе воно в нашій ситуації? Відповіді на це питання у мене нема, — подумки прокручувала Ніка. 

Коли романтика закінчилася, вона поставила йому кілька питань: 

— Як ти думаєш? Чи правильно ти поступаєш? Що б ти відчув на моєму місці? Як ти плануєш кохати мене в такому світі? Прокинься, годі вже гратися, лякаючи мене до смерті. І зникла, як подих вітру, наче її там ніколи й не було. Панувала незрозуміла тиша і холод, наче буря пройшла повз і не зачепила твою хатину. Не солодко почувався Богдан після такого, не думаючи, що творить його закоханий розум. Потрібно виправляти свої помилки, ставати більш серйозним, можливо дійсно це все недоречно, потрібно мати міру, якої у мене якраз немає, — думав хлопець.

Олена страшенно сумувала за Олегом, щодня перед сном обіймала і цілувала його фото. Та знаючи свого сильного чоловіка, вирішила не падати духом, а відкривати свою справу і йти вперед. Ще з юнацьких років мріяла стати косметологом. Та, то грошей на навчання не було на той час, то бажання, то часу. Не працювала по професії. Університет то закінчила за спеціальністю косметолог, але як то, в голові знань по цьому майже не було. Так і ніде не працювала, думаючи, що це не моє. Та роками бажання не зникало. На старість вирішила спробувати розкрити його. Кілька днів ходила на курси по косметології, там все чітко пояснювали. З грошима проблем немає. Орендувала маленьке приміщення. Це і був її салон краси. Перші дні клієнтів майже не було. Кожен бізнес має нести багато відповідальності й зусиль. Розвішати плакати, прорекламувати, все це шалено втомлює. В загалом, на курсах Олені сподобалося, і людей, на яких вона практикувала все влаштовувало. Отак і йшла по трошки її зарплата. 

Назар пізніми ночами возився з компанією. В день він переважно гуляв насолоджуючись життям. А в ночі, коли так хочеться спати, продовжував свою роботу, як власника. Здається, що там такого, підписав папери та й все. Але: перечитувати, рекламувати, вся відповідальність на тобі, кожен працівник. Виконувати й командувати не так легко, як здається, писати звіти, нові проєкти дизайнерських колекцій. Йому потрібно було більше дизайнерів, щоб він міг з ними радитися.

 Зранку вони з Емілією мали зустрітися, хлопець посадив її в машину і привіз в якусь цікаву студію. 

— Що це? Куди ми приїхали? 

— Сюрприз, — усміхнувся він, заплющив їй очі й повів до власного кабінету. Тоді промовив: 

— Тепер ти дизайнер одягу в цій студії, вітаю з новою роботою. 

Дівчина привідкрила рота, її емоції переповнювалися і стояло питання: «Невже? Це сон? Чи це дійсно може бути реальністю?»

Такий затишний та невеличкий кабінет. Офісне крісло; красивий столик, білі стіни, навіть килимок стояв. На дверях писало: «Кабінет дизайнерки одягу». Все як в казці. Збоку був манекен; різна тканина, швейна машинка, нитки, аналог з моделями й надпис: «Твори свою власну моду». — Все що треба, дівчина про таке і не мріяла, і не приснилося б. Але все це дрібниці, а хто власник то? Власник, то її коханий. Тепер щодня пара бачитиметься на роботі, Назар даватиме їй накази. 

— Ну що? За роботу? Сьогодні твій перший робочий день.